Аналізуються тексти у книгах і свитках, пожовклі зошити з рукописами, візерунки на статуях, настінні малюнки та фрески, легенди та оповіді. Найцінніше перекладається і віддається на друк у формі статей у газети та журнали, видається у вигляді брошур та книг, а також надається телебаченню для створення передач та фільмів.
Згадана робота призвела мене до потреби дослідити і катакомби. Почати я вирішив з найвідоміших і найширших катакомб – одеських. Вони вважаються найбільшими у світі. Думка моя була такою. У всі часи існували таємні магічні спільноти та ордени. Багато хто з них дійсно зберігає знання давніх зниклих цивілізацій для того, щоб у майбутньому, коли людство буде готове, передати йому ці знання.
????????????????????????????????????
Таємні товариства потребують недоступних таємних приміщень – для збору членів товариства, а також зберігання бібліотек та інструментарію. Що може бути в цьому випадку кращим, ніж використання катакомб? Тому знайти в катакомбах сліди діяльності таємних товариств цілком можливо. Спелеологи кажуть, що загальна площа всіх катакомб в Одесі та області становить 2,5 тисячі кілометрів, більш-менш достовірна інформація є про 1,7 тисячі кілометрів ходів, а реально задокументовано та нанесено на карти 317 кілометрів.
Я звернувся з цією ідеєю до своїх колег з Одеси і вони запросили фахівця з катакомбів для проведення перших екскурсій.
Почалося наше знайомство з катакомбами у селі Нерубайське, за двадцять з лишком кілометрів від межі міста, у вересні 2009 року. Частина катакомб упорядкована («цивілізована», як висловився наш гід), і в ній розташований музей партизанської слави. У цьому ж музеї ми прослухали повну екскурсійну інформацію про катакомби.
Катакомби складаються з кількох типів підземних порожнин, іноді тісно пов’язаних між собою. В основному це підземні каменоломні, в яких видобувався будівельний камінь – пиляльний вапняк. Цікаво, що ракушняк, що видобувається для будівництва будинків, легко ріжеться ручними пилками. Каменоломні становлять більшу частину (понад 90%) усієї протяжності лабіринту Одеських катакомб. Крім каменоломень, з усіма складовими їх елементами — штольнями, штреками, стовбурами, збійками тощо, тут відомі розвідувальні горизонтальні та вертикальні гірничі виробки — штольні, шурфи; військові бункери; підземні ходи; дренажні тунелі; підвали різного призначення (в Одесі їх часто називають мінами); зливові колекторні тунелі; водяні колодязі; цистерни; природні карстові та дилатансійні печери та інше. Все це, поєднуючись у різних поєднаннях між собою і утворює Одеські катакомби. Ті шматочки ракушняка, які через малі розміри не можна було використовувати для будівництва будинків, використовувалися для будівництва стін зазначених споруд. У складі підземних порожнин складових разом Одеські катакомби немає тільки справжніх катакомб — штучних підземних споруд культового призначення.
Найдавніший елемент Одеських катакомб – карстові печери, виник понад 3,7 млн. років тому. Абсолютне датування печер проведено зовсім недавно палеонтологічним методом геохронології. Інші типи підземних порожнин утворилися набагато пізніше, раніше початку ХІХ століття. В цей час мабуть почався підземний видобуток пильного вапняку, і були зроблені перші підвали та підземні ходи. Згодом кількість підземних порожнин та його типів швидко збільшувалася, досягнувши максимуму першій половині ХХ століття.
Катакомби завжди посідали важливе місце в історії Одеси. У перші роки становлення міста катакомби були притулком контрабандистів. В них розміщувалися склади різноманітної продукції. Катакомби вписали яскраву сторінку і у бойовій біографії Одеси. У роки другої світової війни там, під землею знаходилися партизанські загони.
Після екскурсії «цивілізованими» катакомбами музею партизанської слави ми перейшли в «дикі» катакомби, вхід до яких знаходиться трохи більше, ніж за п’ятсот метрів від входу в музей. Згинаючись в три смерті, входимо у вузький вхід над струмком, повземо по дну вузького лазу і винагороджуємося можливістю випрямитися в повний зріст у величезному підземному залі, від якого в різні боки розходяться прямокутні тунелі. Під час проходу тунелями ставимо гіду питання. Відповідає неохоче. Каже, що начальство та колеги не схвалюють розмови про містику під землею, це своєрідне табу.
Почувши про те, що ми шукаємо сліди таємних товариств, каже, що йому особисто нічого не відомо, за винятком ось чого. До підземного ходу, що починається з підвалу палацу графа Воронцова, примикає колодязь. Стіни колодязя розмальовані астрологічною символікою – знаки Зодіаку, символи планет та зірок, формули. Очевидно, там збиралося таємне суспільство, яке приділяло багато уваги роботам у галузі астрології.
Відомо також, що в Одесі працювало кілька масонських товариств: з листопада 1817 р. відкривається ложа «Понт Евксинський» (з грецької — «Чорне Море»), «Нептун», «Анатолійська ложа», у другій половині ХІХ століття «Відродження Прозелітського Сходу», на початку ХХ століття: «Істина», «Зірка Сходу», «Данте Аліг’єрі» («Італійська Ложа»), «Святий Йордан». Крім того, граф Розумовський, який жив в Одесі, представляв орден розенкрейцерів. Також на початку ХІХ діяло таємне товариство «Філіки етерія», яке готувало звільнення Греції від османів. Я думаю, що таємних товариств, невідомих офіційної історії, було набагато більше, і багато хто з них дожив до нашого часу. 1989 року мені допомагала організовувати лекції в Одесі та Миколаєві лікарка народної медицини Ан’єла, вона була членом товариства розенкрейцерів. За її словами, у це товариство, організоване задовго до революції, входила її бабуся, мати, потім вона сама. Збиралися таємно, в них у будинку на вулиці Пушкінській. З 1933 року суспільство перейшло повністю на підпільну діяльність, рятуючись від можливих репресій, а 1977 року припинило своє існування, побоюючись потрапити до сфери підвищеної уваги з радянської влади. З 1991 року Ан’єла робила спроби зв’язатися зі своїми колишніми колегами по товариству розенкрейцерів з метою його відновлення, і знайшла їх, але подальша доля цього починання сьогодні мені не відома.
А ще розенкрейцером був рідний брат Хосе де Рібаса — Фелікс де Рібас, який заснував філію одного з розенкрейцерських товариств (італійського) у себе у садибі у селищі у Татарбунарському районі на Тузловських Лиманах.
І тут криється ще одна таємниця. Зовсім недавно вийшла книга авторів Олександра Рибалки та Андрія Синельнікова «Орден Сиріуса». Вони висувають версію про те, що в далекому минулому із Сиріуса на Землю прилетіли розумні істоти — риби, які передали знання групі землян, і ця група створила «Орден Сиріуса» — найтаємніший із найтаємних. Автори книги знайшли в Англії трикутної форми замок, який має окультну символіку, докорінно відмінну від масонської, розенкрейцерської та тамплієрської (і взагалі, відмінну від символіки всіх відомих орденів), і приписали його створення «Ордену Сиріуса». У цьому випадку примітно, що в Одесі був трикутний будинок барона Рено на вулиці Преображенській, кут вулиці Єлизаветинської, з двома кам’яними лицарями, збудований архітектором Гартвігом. Чи міг мати цей будинок також відношення до «Ордену Сиріуса»?
Потім ми з гідом повернулися до Одеси, щоб відвідати й інші катакомби, вхід до яких здійснюється з території міста.
На питання про привиди та містичні явища в катакомбах наш гід також послався на «табу». Він розповів лише про «привиди», які мають наукове пояснення. Як відомо, під землею немає сонячного світла. Але є рослинність – різні мохи, лишайники, грибки. Під землею вони не зелені і дуже своєрідні. Наприклад, вони мають вигляд павутиння, або розростаються великою кількістю пуху, подібного до пуху дозрілого кульбаби.
Є ходи, стеля яких підпирали занесеними з поверхні колодами та гілками. Ці колоди і гілки так і залишилися як підпори. Вони є поживним грунтом для перерахованих рослин. На цих колодах і розростається пух, часто перекриваючи весь прохід.
У світлі ліхтаря «пух» блищить і коливається в потоках повітря, викликаних рухами гостей підземного світу, що здалеку схоже на привид, що літає і мерехтить. Гід розповів близько восьми історій про те, як такі «привиди» лякали дослідників.
У катакомбах дуже гарно. Стіни тунелів, показуючи різнокольорові шари ракушняку, у відбитому світлі ліхтаря, сяють безліччю відтінків. Виникає відчуття захищеності — малий обсяг простору створює комфорт на кшталт того, який відчуває плід у животі у матері. Повний спокій та урочистість. Я сказав би – нереальний спокій. Відновлюється нервова система, гармонізується енергія. Тому багато відвідувачів катакомб вважають їх «місцем сили» і спускаються в них для пошуку Сили та зцілення.
На відміну від одеських, катакомби в інших місцях мають більш ритуальне значення. Нам повідомили про катакомби в Миколаївській області та безліч місць Криму, а також у Генічеську. Там катакомби стикаються із мережею підземних печер, а ці печери в давнину використовувалися як культові. В них людина відчуває безпричинний страх, і навіть мають місце випадки перекидання дослідників і просторі й у часі. моя колега, Раджані, особисто побувала у таких печерах, коли жила на Керченському півострові та спостерігала в них дію подібних феноменів.
Тут не можна не згадати про катакомбних християн. Коротко суть катакомбного християнства така. Апостоли розійшлися усьому світу і присвятили багатьох людей у вчення перших християн. Коли через 10 століть сформувалося офіційне, схвалене владою християнство (римське і візантійське), воно докорінно відрізнялося від вчення ранніх християн. В результаті структури, подібні до інквізиції, почали знаходити і знищувати тих ранніх християн апостольського посвячення. І переслідувані змушені були сховатися у катакомбах. Так з’явилися катакомбні християнські церкви. Вони пережили епоху князівських чвар, імперію, радянську владу, і тільки з розпадом СРСР почали виходити з катакомб і ставати офіційними громадами. У травні 2009 року, в Джанкої, члени такої громади на чолі з предстоятелем отцем Олександром приходили до мене на лекції. Вони не виявили у ведичних традиціях суттєвих суперечностей з раннім християнством. Тому більшість катакомб мала релігійно-містичний зміст, хоча, можливо, починалися вони з простих каменоломень для будівництва міст.
Серйозні вчені, зі світовими іменами, у ХІХ – на початку ХХ століття вважали, що всі підземні печерні міста створені стародавніми доісторичними цивілізаціями та є сховищем їхніх таємниць (наприклад, Дубюа де Монпере). Проте кінець ХХ століття вивів багато хто з них і категорії «давніх», датувавши конкретними історичними періодами створення. Однак не всі, наприклад, у горах Туреччини є рукотворні міста, що витесані в скельних породах, які археологи датують віком у мільйони років (!!!) років. І, звичайно ж, вони стануть предметом подальших досліджень.
Прекрасно розуміючи, що дослідження тисяч кілометрів підземних ходів мені самостійно не під силу, я зв’язався з дослідниками всіх цих підземель на території України (і не тільки), і домовився про те, щоб про всі містичні знахідки під землею вони повідомляли мені. Тож чекатимемо матеріалів. Ми також будемо раді будь-яким повідомленням читачів про таємниці підземного світу.
Ігор Мехеда
