Арістотелівська «Політика» є прямим протиставленням ідеям про «Державу» та «Закони» його опонента – Платона, які є утопічними. Аргументації філософа більш переконливі. У вченні мислителя можна віднайти чимало ідей, які сьогодні забуті, відкинуті, не правильно зрозумілі іншими. Спробуємо зупинитися на декількох.
Політика Арістотеля вміщує вісім книг, які можуть порушувати одну або ж дві проблеми. У першій книзі викладені думки щодо сприйняття природи держави та її елементів. Природна сутність людини на думку Арістотеля відрізняється від тварини тим, що людина має мову, висловлення почуттів, сприйняття добра та зла, справедливості та несправедливості, кінцевою метою якої має бути справедливе та добродійне життя. Відповідно заради нього самі ж люди вступають у спілкування – держава. З’ясовується, що за своєю природою існує держава, про що вказано у першій книзі «адже ми називаємо природою кожний об’єкт… це його стан, який отримується при закінченні його розвитку» (Політика, кн.1, І Розділ).
Не менш важливим видом спілкування в державі є сім’я. Більша частина книги присвячена саме їй, де Арістотель проводить її аналіз. Повинно бути ось такі відносини в сім’ї:
- господар – раб
- чоловік – дружина
- батько – діти
- мистецтво домоволодіння
Арістотель власне зупиняється на перших та останніх відносинах. Він стає на захист суспільного устрою – рабства. Не хоче висловити думку нерівності прав людини від природи, а навпаки показати розподіл між активною та продуктивною діяльністю (кн.1,ІІ Розділ).
Арістотель намагається розмежувати мистецтво домоволодіння і накопичення. Перше має здатність підтримувати та забезпечувати благе життя людини, інше ж – мету для себе, не вживати речі, а обмінювати, використовувати їх не за призначенням. З економічної точки зору, Арісттель насамперед підтримує натуральне господарство та просте, проте проти розширеного вироблення продукції. У цьому полягає глибокий смисл філософа. Адже розширене виробництво робить із людей рабів, велика кількість яких не сприяє благому життю.
У другій книзі — простежується проблема державного устрою. Грецькі поліси та колонії становлять державний устрій. В тім Арістотелем виділені гідності та недоліки. Коли ж у платонівській «Державі» відсутні варіації, то в арістотелівській вони є. Арістотель вважає, що держава перетворена Платоном на подобі сім’ї. Ідея блага – ось що головне для Платона. Для Арістотеля благо здатне зберегти річ, не знищивши її. Він доводить, якщо б така держава у Платона існувала, то вона розвалилася б давно. Позиція Арістотеля була такою: те, що не можна втілити — не потрібно намагатися втілити. У своїй третій книзі Арістотель пропонує державні устрої, стверджуючи що держава може зосереджуватися в руках одного, деяких, більшості.
Тому виводить наступні форми устрою держави:
а) монархія
б) аристократія
в) республіка (πολίτια)
Зіпсовані форми державного устрою співвідносяться з першими:
- тиранія
- аристократія
- олігархія (думає про власну вигоду)
- політія (більшість думає про загальне благо)
- демократія
Демократія та республіка не є ідеальною формою державного устрою, до якого прагне історія, в тім рівноправні з монархією. Також існують олігархія та демократія (багаті меншини і бідна більшість). У четвертій книзі він якраз їх протиставляє один одному. Який же ш тоді з державних устроїв за Арістотелем є правильнішим? Аристократія та монархія. Погану із кращих вважає республіку, а кращу з поганих – демократію.
Кожен державний устрій розділений на три гілки влади: законодавчу, виконавчу і судову. У п’ятій книзі — аналізують причини зміни форм державного устрою. Причини полягають у тому, що неправильно розуміють рівність. Такі зміни державного устрою обумовлені невдоволенням бідних багатими або ж вимаганням багатими більше прав ніж у більшості. Устрій змінюється на революцію та узурпацію.
Найбільш поганою і менш стабільною вважається тиранія. Та й тиранія зрештою припиняється тоді, коли помер тиран. Після тиранія народжується демократія або ж олігархія, і тут є шанс переходу від однієї форми до іншої, найкращої. Книга шоста містить питання про змішані форми державного устрою. Таке змішання відбувається за рахунок формування усіх трьох гілок влади, що відповідають устрою держави: аристократичній – законодавча, демократичній – виконавча, олігархічній – судова влада.
Постає питання критеріїв, ознак, на підставі яких можна гібриди віднести до тієї чи іншої форми. Ознаки перераховуються Арістотелем. Демократія — державний устрій, в якому втілена свобода, є сильною ідея рівності, право за більшістю щодо кінцевого рішення, де велику політичну роль відіграють демагоги (ті. що звертаються від обличчя народу). Ознака олігархії — відсторонення більшості від прийняття рішень, де роль відіграють багаті, а права більшості пригнічуються.
У сьомій книзі порушується проблема найкращого способу життя. Найкращим таким способом з точки зору Арістотеля є щастя держави, а водночас її громадян. Для досягнення щастя необхідні три блага добробут (зовнішні), здоров’я (фізичні), добродійність (духовні). Людина має виховати у собі щастя сама. Зовнішні блага покладені на державу (забезпечення, умови, в яких людина могла б піклуватися про свій добробут). Від таких умов залежать і фізичні блага, а виховувати у собі потрібно духовні, а для цього також повинні бути створенні відповідні умови.
Громадяни в тому разі будуть духовно самовдосконалюватись, якщо буде ремесло, фінансова система, релігійний культ.
В останній книзі філософ приділив головну увагу важливому завданню – вихованню. Стверджує, що держава, яка не виховує своїх громадян, взагалі не виконує свого призначення. Тобто зла, невихована людина не може бути щасливою, а мета держави – щастя громадян. Для виховання необхідні такі знання як граматика, гімнастика, музика, малювання. До того ж висуваються два види виховання: гуманітарне та технічне. Перше властиве для вільних, а інше – рабів. Раби при цьому не мають громадянських прав, добродійств як вільні, бувають егоїстичними, підвладними пристрасті, привели б державу в упадок. Виховання громадян не тільки є метою держави, а й способом існування, тобто без відсутності дієвих, розсудливих, добродійних людей, а з присутністю занятих виробництвом, накопиченням, невихованих держава довго не проіснує. Такого фундаментального політологічного дослідження не вистачає у наш час серед хаосу поглядів та позицій, які настільки здаються нам дрібними.
Богдан Пегас
