Протягом життя Плутарх неодноразово відвідував Рим, де читав лекції з філософії, здобувши повагу як мислитель і вчитель. Там він завів коло друзів серед знаті та, ймовірно, мав знайомство з імператорами Траяном та Адріаном. За переказом, Траян нагородив його почесним титулом ornamenta consularia, що підкреслювало його авторитет серед римської еліти.
Хоча є згадки про можливе призначення Плутарха намісником усієї Греції, ця інформація, за сучасними дослідниками, не має достовірного підтвердження. Відомо лише, що Плутарх отримав римське громадянство і носив прізвище Местрій — на честь свого друга, римського сенатора Луція Местрія Флора.
Після численних подорожей Плутарх оселився у рідній Херонеї, де став головним магістратом міста, займав інші муніципальні посади й керував власною школою. Його навчальна програма охоплювала різні галузі знань, але особливу увагу він приділяв філософії та етиці.
З 95 року н. е. Плутарх обіймав довічне священство у святилищі Аполлона в Дельфах, де підтримував діяльність відновленого тоді оракула. Його ім’я збереглося на дельфійських написах, що свідчить про активну участь у релігійному та культурному житті Греції.
Плутарх залишив величезний літературний доробок. У списку, відомому як каталог Лампрія, налічується 227 назв творів, хоча не всі вони є автентичними. Незважаючи на це, навіть достовірна частина спадщини демонструє вражаючу широту його інтересів — від історії та біографії до філософії, політики, релігії й моралі.
Дві найвідоміші праці Плутарха — «Паралельні життя» (Bioi parallēloi) та «Моралія» (іноді перекладають як «Етика»).
«Паралельні життя» складаються з біографій визначних грецьких і римських діячів — полководців, законодавців, ораторів, державників. Автор створює пари героїв, зіставляючи еллінів і римлян за подібністю характеру, долі чи суспільного внеску. Такий підхід мав на меті не лише ознайомити читача з історією, а й показати моральні якості, які формують справжню велич людини.
Цикл був присвячений другові імператора Траяна — Сосію Сенецію, якому Плутарх присвятив життєписи «Демосфена», «Тесея» та «Діона». Письменник прагнув зміцнити взаємну повагу між греками та римлянами, показуючи, що доблесть і мудрість не мають національних меж.
«Паралельні життя»: структура і зміст
Перші частини твору, присвячені Епамінонду та Сципіону, не збереглися, однак загальна концепція зрозуміла. Плутарх розташовував пари біографій послідовно, кожну завершував порівняльним аналізом, а після деяких додавав окремі роздуми. Усього збереглося 22 пари, серед яких — «Перікл і Фабій Максим», «Олександр і Цезар», «Тесей і Ромул», а також чотири окремі життєписи: Артаксеркса II, Арата, Гальби та Отона.
Плутарх ретельно досліджував джерела, посилався на істориків, мемуаристів і навіть анекдотичні оповіді, розглядаючи їх як матеріал для моральних прикладів. Він не прагнув до суворої історичної хронології — його цікавив характер, а не події. Для нього біографія була школою моралі, а не лише історичним документом.
Особливе місце у творчості займають його етичні міркування. Плутарх вважав, що через опис життя великих людей можна виховати в читачах чесноти. Він не приховував власних симпатій, особливо до спартанців, яких вважав взірцем мужності й громадянської доблесті. Його критика Геродота, якого він звинувачував у несправедливому ставленні до Беотії, також виявляє його патріотизм і моральну прямоту.
«Моралія»: філософія щоденного життя
Окрім біографій, Плутарх створив серію есеїв, відомих під загальною назвою «Моралія». Це понад шістдесят творів, що охоплюють теми етики, релігії, педагогіки, політики, фізики, літератури. Вони відображають світогляд ученого, який прагнув поєднати практичну мудрість із філософським спогляданням.
У цих текстах відчувається вплив платонізму, стоїцизму та піфагореїзму, однак Плутарх залишався самостійним мислителем. Його етичні трактати спрямовані на виховання гармонійної, морально зрілої особистості, здатної поєднати доброчесність з розумом.
Твори Плутарха мали величезний вплив на європейську культуру. У період Відродження його «Паралельні життя» стали одним із головних джерел натхнення для письменників і мислителів. Монтень, Шекспір, Руссо, Гете — усі вони черпали з його праць моральні приклади й історичні мотиви.
Іван Гудзенко
