І до цього питання підходить зовсім інакше, розділяючи філософію та теологію. Адже на його думку, філософія повинна займатися теоретичним знанням, а теологія – практичним, у якій наявний моральний зміст.
Зростання критицизму привело до того, що й томізм разом з вченням Скота піддався йому. Відповідно це були два шляхи філософії: «старий» і «новий». Ті, що йшли другим шляхом були поєднанні вирішенням номіналістичної проблеми, що безпосередньо пов’язана з універсаліями.
Так в кінці ХІІІ століття утворився пізньосхоластичний напрям – номіналізм. Основоположником напряму став англієць, член францисканського ордену Вільям Оккам. По суті, на Оккамі закінчується епоха пізньої схоластики. Серед філософських праць автора варті уваги ті, які стосуються досліджень логіки і не лише її одної: «Зібрання усієї логіки», «Розпорядок», «Вибране».
Якщо ж в схоластичному розумінні головним виступає загальне, за загальним – ідея, за ідеєю – Бог; то в оккаміському — поодиноке є даність і до того ж реальна, а загальне потрібно роз’яснювати. З точки зору Оккама теологія не може бути пояснена розумом. Адже догмати можуть стояти поруч з ним або ж йти всупереч. Розумовим шляхом встановлюється лише вірогідість існування Бога. Відтак теологія є неможливою.
В номіналістичній оккамівській філософії здійснюється поділ між теологією та філософією, вірою і наукою, розривається існуючий схоластичний зв’язок.
Схоластикою ще раніше висувалися такі собі псевдовербальні узагальнення, перешкоджаючи розвиватися науковим знанням. І для того, щоб подібне гальмування зруйнувати філософом здійснюється введення методологічного принципу, що має досить незвичну назву «бритва Оккама» (для спрощення теологічної аргументації). Звучання оккаміського принципу було таке: Non sunt entia multiplicanda praeter necessitatem (Не потрібно примножувати сутності без необхідності).
Тому існує попередження не вдаватися до складних пояснень там, де вистачає простих. Насамперед такий вислів має здебільшого емпіристичний характер як протидія спекулятивно-реалістичній схоластиці. Радикально переоцінена культура та схоластична філософія цієї доби. Пізніше буде переоціненою гуманістами епохи Відродження.
Отже, пізня схоластика мала як позитивні так і негативні сторони. Зосередження культури, науки та філософії в університетах Західної Європи (Празький, Краківський, Віденський, Гейдельберзький, Кельнський, Ерфуртський, Лейпцизький), втрата монопольного загальноєвропейського становища та значення Паризького та Оксфордського університету – можна віднести до позитивних.
Негативні сторони епохи: боротьба папства зі світською владою з метою отримання повновладдя. Серед позитивних сторін важливо виділити: послаблення папської влади, посилення реформаційних рухів, піддавання критиці та опозиція проти феодалізму, влаштованого католицькою церквою.
Пегас
