Скликання та перебіг
Собор у Пізі було скликано за ініціативи кардиналів обох сторін, які прагнули знайти компроміс і відновити єдність церкви. Зустріч зібрала велику кількість духовенства та мирян, які сподівалися на вирішення кризи.
На соборі було ухвалено рішення усунути двох діючих пап, що відмовилися йти на поступки, — римського Григорія XII та авіньйонського Бенедикта XIII. Проте замість припинення розколу ситуація ускладнилася. Кардинали обрали нового понтифіка — Олександра V. Таким чином, замість двох конкуруючих пап з’явився третій, що лише поглибило протистояння в церкві.
Наслідки та значення
Після Пізанського собору Західний християнський світ фактично опинився у стані трипапства. Протягом кількох років одночасно існували три претенденти на престол святого Петра, кожен із яких мав власних прибічників серед європейських держав.
Остаточне вирішення питання принесло лише скликання Констанцького собору (1414–1418). Там усіх пап-претендентів було змушено зректися влади або їх позбавили легітимності. Новим єдиним понтифіком обрали кардинала Оддоне Колонну, який увійшов в історію як папа Мартін V. Це рішення відновило єдність католицької церкви.
Оцінка собору
Попри масштабність і значний політичний резонанс, Пізанський собор ніколи не визнавали каноністи та теологи як законний Вселенський собор. Його рішення вважали сумнівними з точки зору канонічного права, а обрання Олександра V офіційна церква згодом розцінила як недійсне.
Пізанський собор 1409 року є прикладом того, як внутрішні суперечності та політичні амбіції могли паралізувати діяльність Римсько-католицької церкви. Замість розв’язання кризи він тимчасово її поглибив, однак став важливим кроком на шляху до Констанцького собору, де було відновлено єдність католицького світу.
Іван Гудзенко
