Народився у 1395 році в італійському місті Піза, в сім’ї сукнаря Пуччо да Черетта . Батько невдовзі помер і Антоніо залишився з матірю Ізабетою. Обоє переїхали до рідної Верони. Її син проходив навчання у Стефано Верони, зав’язав тісну дружбу з Джентіле да Фабріано.
У 1409-1415 році разом працюють над оформленням Залу Великої ради у Палаці Дожів в Венеції (у 1577 році внаслідок пожежі згоріло). У 1427 році переживає важку втрату – смерть Джентіле, доопрацьовує незакінчений його другом розпис базиліки Сан Джованні ін Латерано. Його запрошують в замок Вісконті (Павія) зробити фрески (у 1527 році цикл таких фресок у війні з французами загинув).
Антоніо приймає участь у військовій службі. У 1439 році у війні проти венеціанців проявив себе дуже хоробро, разом з військами, очоленими Джанфранческо І Гонзою отримує перемогу над Вероною. Зі звільненням Верони венеціанська влада заборонила Антоніо перебувати на території. У 1422 році у нього конфіскували майно і приговорили до позбавлення язика, котрим проголосив наклеп на венеціанську республіку та керівництво. Від покарання йому допомогли врятуватися друзі.
У 1441 по 1444 рік Пізанелло виконував роботу на замовлення феррарського герцога Ліонелло. У 1448 році його запрошує король Неаполя Альфонсо Арагонський. Унікальні роботи цього художника мають особливу культурну цінність і представлені в таких містах як Бергамо, Лондон, Париж, Відень.
Варта уваги його картина «Принцеса Джіневра Д’Есте», в якому усе настільки точно передано рукою майстра-художника: образ носить аристократичний характер моди, зібране на потилиці волосся, відкрите чоло, прикрашена сукня. Усе передає такт та поведінку персони того часу, якій пасує приколота до плеча гілка ялівцю, підкреслюючи ім’я особи – Джіневіра. Молоду жінку з портрету Антоніо ототожнюють з принцесою будинку феррарських правителів Д’Есте.
Молоду жінку зображено в застигнутій позі з використанням деталей та їхнім натуралістичним трактуванням (квіти, метелики), що є характерним у стилі «інтернаціональна готика», яку після Джентілє представляє Пізанелло. Замальовки тварин є прямим свідченням захоплення художника живою натурою з прагненням точної передачі. Крім чіткою передачі техніки медальєрства в портреті, Пізанелло займається написанням фресок та картин як на релігійну так і світську тематику, тим самим оспівуючи відхід феодалізму, береться за виконання малюнків для тканини, ювелірного виробу, ошийників, тощо.
У 1420 –х роках виконав дві композиції: фреску «Благовіщення» в церкві Сан Фермо у Вероні, лицарський романтичний розпис «Святий Георгій звільняє дочку трапезундського царя» (церква Санта Анастазія). Дві картини: «Видіння святого Євстафія» та «Мадонна зі святими Антонієм та Георгієм» (вплив готичного мистецтва) до цього часу перебувають у Лондонській національній галереї.
Внаслідок пливу двох шкіл живопису – веронської та ломбардської у XІV-XV століттях відбувється витіснення готичної традиції ренесансною. У розписах передано сам замисел автора: хода придворних, багаті розкішні костюми, розміщення персонажів на фоні пейзажу, де тварини, місто, чудесні палаци, велична процесія кінного лицарства, шибениця та море. Тобто художник не упускає деталей: тварини, птахи, голови та фігури (мають місце оголені). Але більшість малюнків Пізанелло, які той виконував пером та срібним олівцем із застосуванням акварелі, показують його як раннього ренесансного реаліста.
Розуміючись натуру через свої нариси тварин «Мула», «Лані», «Вовків», «Зайця», «Качок», «Ягура» він водночас перевершує самого Леонардо Да Вінчі. Написав низку замовних картин, в яких використав медалі: Ліонелло Д’Есте, Чечілія Гонзаго, Альфонс Арагонський. Як бачимо астором використано давньоримське медальєрне мистецтво. Пізанелло робив на замовлення медалі, зовнішня сторона містила девіз, зворотна – сцену із прославленням добродійств того, що піддається медалюванню. Такого медальєрного мистецтва нікому не вдавалося досягнути.
Помер художник у 1445 році. Похований в Римі.
Пегас
