Петро Ауреолі, ймовірно, став членом францисканського ордену до 1300 року. Навчання в Парижі (1304 р.) дало йому можливість вивчати філософію та теологію, можливо, під керівництвом Івана Дунса Скота. Згодом він викладав у Болоньї (1312), Тулузі (1314–1315) та Парижі (1316–1318). У 1320 році Петро був призначений архієпископом Екс-ан-Провансу, а в 1321 році висвячений папою Іваном XXII. Його наукова спадщина включає численні праці, серед яких особливо виділяється «Commentariorum in primum librum sententiarum» (Коментар до першої книги речень), присвячений папі Івану XXII.
Філософські погляди Петра Ауреолі
Петро Ауреолі критично ставився до теорій пізнання, запропонованих Дунсом Скотом та Томою Аквінським. Він розвивав індивідуалістичний емпіризм, наголошуючи на важливості досвіду в процесі пізнання. На відміну від своїх попередників, Ауреолі заперечував реальність універсалій, вважаючи їх лише ментальними конструкціями. Ця позиція, що поєднує елементи номіналізму та концептуалізму, стала передумовою для подальшого розвитку філософської думки.
Згідно з Ауреолі, знання є результатом безпосереднього сприйняття об’єктів. Він стверджував, що людина пізнає світ через враження, які є ясними та безпосередніми, без необхідності посередництва абстрактних форм чи сутностей. Ця ідея знайшла своє відображення в принципі, який згодом отримав назву «бритва Оккама»: множинність не повинна постулюватися без необхідності. Таким чином, Петро Ауреолі можна вважати одним із попередників номіналізму, який Вільям Оккам розвинув у більш завершеній формі.
Петро Ауреолі залишив значний слід у середньовічній філософії, зокрема через свої інноваційні ідеї щодо пізнання та універсалій. Його критичний підхід до традиційних теорій пізнання та акцент на досвіді як основі знання стали важливим кроком у розвитку емпіризму.
Іван Гудзенко
