Поява перших європейських завойовників на Філіппінах стала одним із найважливіших етапів в історії архіпелагу. Іспанці, що вперше прибули сюди у XVI столітті під проводом Фернана Магеллана, були вражені виглядом місцевого населення. Тубільці мали оливковий відтінок шкіри, широкі носи, великі очі й густе чорне волосся. Вони мешкали окремими племенами, проте спільність у їхньому способі життя, традиціях та одязі свідчила про єдине етнічне походження.
На момент прибуття іспанців на Філіппінах не існувало єдиної державності чи писаних законів, за винятком «Кодексу Калантїї», що, ймовірно, був правовим звичаєвим зводом острова Панай XV століття. Управління громадами здійснювали дактанги — місцеві вожді, які радилися зі старійшинами. У духовному житті філіппінців переважали язичницькі вірування: обожнювання сил природи, жертвопринесення та ритуали, пов’язані з плином сезонів. Релігійні церемонії проводилися жерцями біля спеціальних вівтарів, без сталих храмів чи ідолів.
Із давніх часів архіпелаг підтримував тісні зв’язки з іншими народами Азії. Ще з X століття між Філіппінами та Китаєм формувалися дружні й торговельні відносини. Китайці вплинули на місцеве ремесло, землеробство, стиль одягу та навіть манери поведінки. З Індії прийшли релігійні уявлення, зокрема культ всемогутнього божества Батхали, який мав спільні риси з індуїзмом та буддизмом.
Особливої ролі у розвитку архіпелагу відіграла суматранська імперія Шривіджая, що у VIII–XI ст. поширила свій вплив на південні філіппінські острови. Завдяки їй на островах розвинулася торгівля, ремесла й освіта. Сулу, розташовані на перетині морських шляхів, стали важливим торговельним центром, де зупинялися кораблі з Китаю, Яви, Індії та навіть арабського світу.
У XIV–XVI століттях частина архіпелагу увійшла до складу імперії Маджапахіт. Місцеві князівства — балангай — мали власні правителі, армії, податкову систему та дипломатичні зв’язки. До приходу європейців філіппінські народи були розвинутими як у соціальному, так і в економічному аспекті, мали самобутню культуру та активно взаємодіяли з сусідами.
Однак із прибуттям іспанців розпочався новий етап — колоніальний. Завойовники прагнули підкорити місцеве населення, нав’язати християнство та включити архіпелаг до іспанської колоніальної імперії. Проте філіппінці не підкорилися одразу. Багато племен чинили запеклий опір — як збройний, так і культурний. Колонізація тривала десятиліттями, супроводжувалася конфліктами, повстаннями та змінами в усіх сферах життя.
Цей період став переломним моментом у філіппінській історії — зустріч із Заходом принесла нові релігії, форми управління та культурні виклики, які народи архіпелагу повинні були подолати, зберігаючи свою ідентичність.
Іван Гудзенко
