Класичний період (VI–III ст. до н. е.)
Класичний період, або «Золота доба» китайської філософії, знаменується появою основних шкіл думки, які визначили китайську культуру на багато століть. Це був час конфуціанства, даосизму, легізму та моїзму, коли різні мислителі намагалися знайти відповіді на питання про мораль, природу влади та космосу.
Основними поняттями цього періоду були:
- Дао (道) — «Шлях» або «принцип», що регулює хід природи та суспільства.
- Де (德) — «Чеснота», пов’язана з гармонією між людиною і всесвітом.
- Жень (仁) — «Людяність», що відображає моральний обов’язок до інших.
- І (義) — «Праведність» або «справедливість», яка вимагає правильних вчинків у суспільстві.
- Тянь (天) — «Небо», що символізувало не тільки фізичне небо, але й божественний порядок.
- Інь і Ян (阴阳) — дві протилежні сили, що врівноважують космічний порядок.
Конфуцій (551–479 рр. до н. е.) і Лао-цзи (6 ст. до н. е.) стали найвпливовішими мислителями цього періоду. Конфуцій зосереджувався на соціальному шляху, в якому людина досягає гармонії через взаємодію з іншими та через моральну чесноту. Він вважав, що шлях людини — це шлях царів-мудреців, які керують заради добра народу, і цей шлях виражається через гуманність (жень) і праведність (і).
Лао-цзи, засновник даосизму, бачив Дао як природний принцип, який не можна висловити словами. Для нього Дао було силою природи, до якої людина має повернутися, діючи без примусу, у гармонії з всесвітом. Дао Лао-цзи мало космічну, метафізичну природу, що відрізняється від етичного акценту конфуціанства.
Неодаоський і буддистський період (III–IX ст.)
Неодаосизм та буддизм відіграли важливу роль у цьому періоді, коли філософія зосередилася на метафізичних питаннях. Після того, як буддизм був привезений до Китаю з Індії, почалася трансформація китайської філософії через його взаємодію з традиційними китайськими вченнями.
Неодаосизм розвинув ідеї Лао-цзи, приділяючи більше уваги концепціям буття та небуття. Мислителі цієї доби намагалися зрозуміти, що є основною реальністю — буття чи небуття, та як їх поєднати. Одним із головних питань стало дослідження принципу (лі) — універсального закону, що визначає природу речей.
Під впливом неодаосизму буддистська філософія в Китаї почала звертатися до проблем взаємозв’язку буття та небуття, особливо в школах, які розглядали ці питання через призму універсальності чи окремості речей. У цьому періоді буддистські школи ділилися на «школи буття» та «школи небуття», що відображало розмаїття поглядів на природу реальності.
Китайський буддизм, на відміну від індійського, зосереджувався не лише на особистій реалізації, але й на взаємозв’язках між всім сущим. Такі школи, як Чань (дзен), Хуаянь і Тяньтай, досліджували взаємозалежність явищ, що призвело до унікальних китайських філософських трактувань буддизму.
Неоконфуціанський період (XI – поч. XX ст.)
Неоконфуціанство виникло у відповідь на вплив буддизму і даосизму. Цей рух прагнув надати конфуціанській етиці метафізичних основ, щоб відродити її значущість у нових історичних умовах.
Головні поняття неоконфуціанства були такими:
- Природа (性) — людська природа як універсальний аспект усіх людей.
- Принцип (理) — всесвітній закон, що регулює всі речі та явища.
За Чжу Сі (1130–1200), одного з найвідоміших представників неоконфуціанства, лі — це принцип, що робить речі такими, якими вони є, тоді як ци (氣) — це життєва енергія, що надає форму кожній індивідуальній речі. Лі є універсальним для всіх людей, тоді як ци — це конкретна матерія, що робить кожну людину унікальною.
Неоконфуціанці прагнули до відновлення моральних принципів через дослідження природи людини та всесвіту. Метафізична спекуляція про людську природу та світ вважалася шляхом до етичної поведінки, що відповідало традиціям конфуціанства.
Сучасний період (XX ст. – сьогодення)
У XX столітті китайська філософія зазнала радикальних змін під впливом модернізації, західної науки і технологій. На цей період припали культурна революція, впровадження комуністичної ідеології та реакція на західні впливи.
Конфуціанські та даоські ідеї зазнали переосмислення в контексті нових суспільних змін. З одного боку, вчені намагалися інтегрувати традиційні китайські концепції в сучасну філософську та наукову думку. З іншого боку, вплив західної філософії, особливо марксизму та екзистенціалізму, спонукав до критичного переосмислення ролі класичних концепцій у сучасному суспільстві.
Іван Гудзенко
