Пій VI зійшов на папський престол у час, коли католицька церква потребувала духовних та інституційних реформ. Влада папства значно ослабла, релігійні ордени зазнали нападок з боку прихильників Просвітництва, а королівські лідери католицької Європи були байдужі до інтересів папства, зосереджуючись на використанні національних церков для своїх адміністративних реформ.
У жовтні 1781 року імператор Священної Римської імперії Йосиф II оприлюднив свій реформований едикт про толерантність, який надавав некатолицьким меншинам значну віротерпимість, розпускав «непотрібні» монастирі, перекроював єпархіальні кордони та передавав семінарії під державний контроль. Ці реформи мали на меті скасувати звичаї, які не відповідали ідеалам Просвітництва.
Пій VI втрутився у 1782 році, особисто відвідавши Відень, але не домігся жодних поступок. Застосування Йосифом феброніанства, церковної доктрини, яка виступала за обмеження папської влади, стало відомим як йосифінізм. Церква у володіннях Габсбургів залишалася багатою та впливовою, але підпорядкованою державі.
Французьке питання стало ще однією великою проблемою для Пія VI. Під час підготовки до революції новий уряд конфіскував церковне багатство для забезпечення своєї валюти. Згідно з Цивільною конституцією духовенства (1790), Франція намагалася реформувати французьку церкву, що призвело до серйозного конфлікту між Римом і революційним урядом. Пій VI не вжив негайних заходів, але коли від духовенства вимагали присяги на вірність новому режиму, він 10 березня 1791 року офіційно засудив цивільну конституцію та революцію. Це призвело до розколу Французької церкви.
Пій VI намагався покладатися на своїх союзників проти Франції у 1793 році, але після поразки Австрії у 1796 році Наполеон захопив папські території. Пій VI був змушений підписати мирний договір у Толентіно 19 лютого 1797 року. Заворушення в Римі в грудні 1798 року призвели до французької окупації міста 15 лютого 1798 року та проголошення республіки групою італійських патріотів. Старий і немічний Пій VI був схоплений французами у березні 1799 року і помер у полоні у Франції 29 серпня 1799 року.
Іван Гудзенко
