А Памфір помирає в темряві, неначе загнаний звір, і ще й перекладає ту спадщину на свою дитину. Обуренню немає меж!! Було погано, а стало ще гірше!! Як писала Ліна Костенко: “Кожне покоління вип’є свою чашу. Але чому вони повинні пити ще й нашу? Причому вона ж і не наша, це ж нам залишена чаша”. Пора позбавлятися цієї спадщини. Ми показуємо кожен день, що ми — диво. Так давайте і в кіно показувати наш героїзм, нашу революційність, наші метаморфози. Я розумію що потрібно була драма, кримінал і так далі… Але чому ж Памфір не долає цієї системи разом з друзями, разом з сином?!!? Невже син Назар не зміг би організувати інший вихід із ситуації яка склалася??! Наприклад – заснувати власну справу разом із друзями та батьками? Насправді там був чудовий грунт для розгортання позитивної кінцівки фільму. Місцеві фестивалі вина, сиру, які щорічно відбуваються в Карпатах, та навіть фестиваль “Маланки”, це спадщина культурна якій немає рівних. Тут можна організувати фестиваль і вирулити на нормальні ринкові відносини. Карпати мають що запропонувати. Кінець мав бути саме таким де Памфір разом з сім’єю та друзями долає цю монополію, долає систему і приводить закон і порядок у своє рідне село. Має бути світло в кінці тунелю!! Годі розповідати про безвихідь!! Вийдімо з тіні на світло.
Про нього розповідають легенди, його силою зачаровані та вражені. Колоритне прізвисько Памфір звучить претензійно, загадково та тягне навіть на те, щоб стати героєм коміксів або легендою на кшталт козака — характерника або Кирила Кожум’яка з магічною надлюдською силою. Показати що існує альтернатива, Бо ж як писав український філософ Григорій Сковорода: “Людина не тремтячий раб, а сама коваль свого щастя”.То ж досить боятися вірити в краще! Бо насправді ми -Диво!!
Наталія Богач.