Характер Пікассо — енергійний, упертий, з внутрішнім драматизмом — визначив його легенду. Він вірив, що мистецтво продовжує життя, тому працював майже до останнього дня. Із 91 року свого життя понад 80 він віддав творчості, залишивши після себе корпус робіт, який продовжує формувати сучасні мистецькі уявлення.
Ранні роки та формування художника
Пікассо народився в родині викладача малювання Хосе Руїса Бласко та Марії Пікассо Лопес. Уже в дитинстві він виявив виняткові здібності, і в десять років почав навчання у свого батька. Переїзд родини до Ла-Коруньї у 1891 році дав йому перші умови для серйозної роботи: моделі, технічну базу та підтримку. Власне там у тринадцять років він мав першу виставку.
У 1895 році родина оселилася в Барселоні, де юний художник вступив до школи Ла-Льотья. Його академічний талант вразив викладачів, а картина «Наука і благодійність» (1897) принесла почесну згадку на мадридській виставці. Це зміцнило сподівання родини щодо академічної кар’єри сина.
Однак навчання в Королівській академії Сан-Фернандо в Мадриді розчарувало Пікассо. Більше часу він проводив у музеї Прадо, де відкрив для себе спадщину Веласкеса, Ель Греко, Гойї та Мурільйо. Їхні твори він копіював, вивчаючи структуру полотна, пластику жестів та психологізм фігур. У цей період з’явилися перші ознаки майбутнього відходу від академізму.
У 1898 році серйозна хвороба змусила його відправитися на одужання в Орта-де-Ебро. Цей час став переломним: він набув самостійності, опанував каталонську мову й ухвалив рішення покинути академічне навчання. Тоді ж він перейшов до прізвища матері, поступово відмовившись від прізвища Руїс.
Барселона і перші кроки до модернізму
Повернувшись до Барселони у 1899 році, Пікассо опинився в середовищі митців і письменників у кафе Els Quatre Gats, що орієнтувалося на французьку богему. Саме там у 1900 році відбулася його перша виставка в місті.
Восени того ж року він уперше поїхав до Парижа. Місто виявилося справжнім одкровенням: різноманіття кольорів, вплив Тулуз-Лотрека, Стейнлена, Касаса, сучасні техніки та атмосфера Всесвітньої виставки визначили його новий творчий напрям. У цей час він створює твори, що фіксують паризьку повсякденність, експериментує з пастеллю, вугіллям і яскравими фарбами.
Повернення до Іспанії з товаришем Карлесом Касагемасом завершилось трагедією. Невдале кохання довело друга до самогубства, що стало особистим шоком для художника і важливим поштовхом до формування його «блакитного періоду».
Блакитний період (1901–1904)
Після смерті Касагемаса Пікассо заглибився в теми самотності, злиднів і вразливості людського існування. Переважання холодних синіх тонів створювало відчуття відчуженості, а фігури у творах набували символічних рис. Він працював у Барселоні та Парижі, об’єднуючи досвід обох міст.
У цей час з’являються такі ключові картини:
- «Обід сліпого» (1903)
- «Старий єврей і хлопчик» (1903)
- «Жінка, що присіла» (1902)
Візити до жіночої в’язниці Сен-Лазар у Парижі стали важливим джерелом сюжетів, зокрема образів матерів з дітьми. Тема материнства стала одним із його домінантних мотивів у пошуку нових художніх рішень.
Переїзд до Парижа і рожевий період (1904–1906)
У 1904 році Пікассо остаточно переїхав до Парижа. Період його творчості змінився: холодні тони поступилися теплішим, а тематика гіркої самотності — образам циркових артистів, акробатів і сальтімбанків. Ці персонажі відображали уявлення митця про долю художника в сучасному світі.
Ключові роботи цього періоду:
- «Дівчина, що балансує на м’ячі» (1905)
- «Сім’я сальтімбанків» (1905)
Важливою особистістю в цей час стала його кохана Фернанда Олів’є, яка позувала для низки картин і надихнула значну частину творчості.
Пошуки пластичних рішень привели Пікассо до зацікавлення архаїчною іберійською скульптурою. Це відкриття визначило наступний етап.
«Авіньйонські дівчата» та народження модернізму (1907)
У 1906–1907 роках Пікассо працював над полотном «Авіньйонські дівчата», яке стало переломним у розвитку європейського мистецтва. Картина поєднала вплив:
- іберійської скульптури,
- африканських масок,
- композицій Поля Сезанна,
- просторових рішень Ель Греко.
Її провокативна естетика, радикально деформовані фігури та руйнування традиційної композиції спричинили шок навіть серед друзів Пікассо. Художник приховував полотно кілька років, усвідомлюючи його новаторський характер.
Кубізм: аналітичний і синтетичний (1908–1914)
Після «Авіньйонських дівчат» Пікассо почав тісну співпрацю з Жоржем Браком. Разом вони створили кубізм — напрям, що став революцією в європейському мистецтві.
Аналітичний кубізм (1909–1912)
Художники розкладали об’єкти на площини, зображували їх з кількох ракурсів, відмовилися від традиційної перспективи й обмежили палітру. Пікассо створює:
- «Портрет Амбруаза Воллара»
- «Портрет Даніеля-Генрі Канвайлера»
- «Акордеоніст» (1911)
Синтетичний кубізм (1912–1914)
Повертається колір, з’являється колаж, використання шпалер, газет, піску, тканин. Мистецький твір починає існувати як реальний об’єкт.
Знакові роботи:
- «Келіх абсенту» (1914)
- «Студент із люлькою» (1913)
Після кубізму: особисті втрати та нові проекти
У 1915 році помирає Єва — кохана художника. Робота «Арлекін» відображає його переживання втрати.
Під час Першої світової війни Пікассо залишається у Франції, де зближується з поетом Жаном Кокто та композитором Еріком Саті. Саме Кокто запросив його працювати над балетом «Парад» для трупи Дягілєва. У цій роботі Пікассо створив сценографію та костюми, поєднавши кубістичні форми з театральною пластикою. У Римі він познайомився з балериною Ольгою Хохловою, яка стала його дружиною.
Зріла творчість та пізні роки
Після війни Пікассо розширив коло стилістичних пошуків. Він звертався до класицизму, неокласицизму, сюрреалізму, скульптурних експериментів, кераміки. Його творчість залишалася непередбачуваною, але завжди впізнаваною.
Особливе місце посідає «Герніка» (1937) — масштабне антивоєнне полотно, створене після бомбардування баскського міста під час Громадянської війни в Іспанії. Воно стало універсальним символом трагедії й протесту.
У 1940–1970-х роках Пікассо активно працює над гравюрами, серіями офортів, зокрема знаменитими 347 аркушами (1968). Він залишався продуктивним до самої смерті у 1973 році.
Пабло Пікассо залишив величезний корпус робіт, що охоплює всі можливі жанри та техніки. Його вплив на мистецтво ХХ та ХХІ століть залишається фундаментальним. Він не просто створював нові стилі, а переосмислював саму ідею зображення, руйнуючи усталені правила та постійно шукаючи нові форми вираження.
Іван Гудзенко
