Ранній творчий успіх і літературне коло
Перший великий успіх Овідія збірка «Amores» («Кохання»), став помітним явищем у культурному житті Риму. Цей твір, як і наступні «Послання героїнь» («Heroides»), «Косметика» («Medicamina faciei»), «Мистецтво кохання» («Ars amatoria»), «Засоби від кохання» («Remedia amoris») створювали образ митця, зануреного у світ розкоші, естетики й інтриг. Хоча їхній зміст багатий на тематику любові, це радше літературна гра, ніж правдивий автобіографізм.
Овідій входив до впливового літературного середовища, де спілкувався з такими видатними авторами, як Горацій, Проперцій та Альбій Тібулл. Його підтримував і Мессалла Корвін відомий меценат, що відігравав важливу роль у культурному житті Риму. Попри кілька коротких шлюбів, саме остання дружина стала для поета моральною опорою в роки заслання.
«Метаморфози» і «Фасти»
Набувши визнання як ліричний поет, Овідій звернувся до масштабніших задумів. Його епічна поема «Метаморфози», що налічує понад 250 міфологічних історій про перетворення, стала класикою не лише античної, а й усієї європейської літератури. Її художня форма зв’язний безперервний наратив у гекзаметрі поєднує технічну досконалість з глибоким культурним шаром античної традиції. Інший великий твір, «Фасти» («Календар»), мав на меті пояснити релігійні свята та звичаї римського народу у відповідності з місячним календарем. Проте завершити його повністю поетові завадила раптова зміна долі.
У 8 році н.е. імператор Август несподівано вигнав Овідія до Томіса (сучасна Констанца в Румунії), найвіддаленішого закутка Римської імперії. Сам поет називав дві причини: «помилка» та «мистецтво кохання», але не розкривав деталей. Найпоширенішою версією є участь поета можливо, випадкова чи непряма у скандалі довкола молодшої Юлії, онуки імператора, яку вигнали того ж року.
Поет у вигнанні
Хоч Овідій і не полишав надії на повернення, з часом у його творах почала з’являтися нотка примирення. Навіть у злиденних умовах поет продовжував творити, що свідчить про силу його творчого духу. Його останні роки були сповнені спроб зберегти свою ідентичність через поетичне слово.
Його смерть у вигнанні близько 17 року н.е. завершила життя, яке стало трагічним прикладом того, як могутність держави може зламати навіть найталановитішу особистість. Але водночас це життя приклад надзвичайної стійкості й самовідданості мистецтву.
Іван Гудзенко