Витоки та формування орфізму
Назва напряму походить від імені Орфея — міфічного поета і музиканта, що у європейській культурі уособлював образ натхненного творця. Аполлінер побачив у роботах Делоне своєрідний живописний еквівалент музики. Художник відходив від кубістичної суворості та приглушених барв, надаючи кольору провідну роль у композиції. Його полотна будувалися на поєднанні фрагментованих форм і ритмічних контрастів відтінків.
Поруч із Делоне працювали Соня Делоне, Франтішек Купка, Фернан Леже, Франсіс Пікабіа, Жан Мецінгер, Марсель Дюшан. Кожен із них трактував орфізм по-своєму, але всіх єднало прагнення показати в картині динаміку, рух, світлові пульсації, подібні до музичних акордів.
Колір як головний естетичний принцип
На початку ХХ століття ідея зв’язку між кольором і музикою стала одним із ключових мотивів модернізму. Символісти шукали відповідності між звучанням тонів та відтінками фарб. Василь Кандинський розвинув цю ідею в теоретичному трактаті «Про духовне в мистецтві», де пояснив здатність кольору викликати психологічні та емоційні асоціації, подібні до музичних вражень.
Орфісти, на відміну від кубістів, які часто зменшували роль кольору, намагалися створити живопис, де саме колір визначає структуру композиції. Вони спиралися на наукові праці хіміка Мішеля-Ежена Шевреля, автора теорії «одночасного контрастування кольорів» (1839). Це дослідження пояснювало, як відтінки впливають один на одного, створюючи відчуття руху чи гармонії.
Раніше ці знання активно використовував Жорж Сера — представник неоімпресіонізму. Проте він застосовував теорію у фігуративному живописі, тоді як орфісти перенесли її на абстрактні композиції. Роберт Делоне у творі «Одночасна композиція: сонячні диски» (1912–13) розташував кола кольорів так, що вони нагадують ритмічну структуру музичного твору.
Франтішек Купка і розвиток абстракції
Франтішек Купка став одним із найпослідовніших прихильників орфізму. У 1912 році він презентував роботу «Диски Ньютона (Етюд до фуги у двох кольорах)», де звернувся до ідей Ісаака Ньютона про природу світла. Вібрація кольорових площин у Купки підкреслювала прагнення поєднати наукову думку, музику та чисту абстракцію. У його картинах колір функціонує як енергія, що розгортається перед глядачем у змінних ритмах.
Публічна презентація та вплив на європейський авангард
Орфізм був уперше представлений широкій публіці в Салоні незалежних 1913 року. Наступного року стиль досягнув найбільшого визнання. Соня Делоне виставила картину «Електричні призми» (1914), де об’єднала фовістичну сміливість кольору, кубістичну фрагментацію та футуристичне відчуття руху.
Враження від робіт Делоне та Купки суттєво вплинуло на Августа Маке, Франца Марка та Пауля Клее — художників, які відвідали майстерню Делоне у 1912 році. Завдяки цьому знайомству орфізм сприяв поширенню інтересу до абстракції серед членів групи «Синій вершник» і частково вплинув на подальший розвиток німецького експресіонізму. Також стиль позначився на еволюції кубізму в Німеччині, де інтерес до світла й кольору набував дедалі більшого значення.
Орфізм не існував довго як окремий рух, але його естетика стала важливою ланкою в переході європейського живопису від кубістичної аналітичності до повної абстракції. Митці, які працювали в цьому стилі, відкрили можливість створювати картини, де колір виступає самостійною формою вираження, а гармонія композиції нагадує музичне звучання. Ця концепція стала основою для подальших експериментів у модерністському мистецтві.
Іван Гудзенко
