Походження і родинні зв’язки
У поемі «Теогонія» Гесіода Океан представлений як найстарший з титанів син Урана (Неба) та Геї (Землі). Його дружиною була титаніда Тетіс, і разом вони породили безліч божеств водної стихії, 3000 річкових духів і стільки ж океанських німф.
Ці персонажі річкові боги й німфи мали індивідуальні імена й функції, вони опікувались певними річками або джерелами, формуючи своєрідну екосистему божеств, що охоплювала всю грецьку географію. Таким чином, Океан не лише персоніфікував водну стихію, а й структурував грецьке уявлення про природу як духовно-насичене середовище.
Божественна роль і філософські підтексти
В «Іліаді» Гомера, у XIV книзі, Океан згадується як джерело не лише богів, але й усього сущого. Хоча ці висловлювання були поодинокими і не стали загальновизнаним догматом грецької міфології, вони вплинули на подальшу філософську думку. Саме на основі таких образів античні філософи, зокрема стоїки та платоніки, розвивали уявлення про першооснову світу, яка з часом була ототожнена з водою або ефіром.
Образ Океану як всеосяжного начала знайшов відгук також у творчості трагіків. В «Закутому Прометеї» Есхіла Океан з’являється як персонаж, він відвідує Прометея, закутого в кайдани, і пропонує йому поради щодо примирення з богами. Цей образ демонструє не лише міфологічне, а й моральне та символічне значення Океану, він уособлює мудрість, вічність і відсторонене бачення світу.
Океан у мистецтві
Іконографія Океану була добре розвиненою в античному мистецтві. Його фігура з’являється на знаменитій вазі Франсуа, серед сцен з участю німф і богів. На вівтарі Зевса в Пергамі Океан бере участь у битві богів з гігантами, що свідчить про його важливу космічну роль у структурі світу.
Іван Гудзенко
