Походження практики
Найдавніші свідчення обрізання походять зі Стародавнього Єгипту, де його виконували у віці від 6 до 12 років як перехідний обряд. У різних культурах воно зберегло різні форми та часові рамки: серед євреїв — на восьмий день після народження як виконання заповіту Авраама з Богом, у багатьох мусульманських громадах — у дитинстві або підлітковому віці, іноді перед шлюбом, у традиційних африканських суспільствах — як частина ініціаційних обрядів під час статевого дозрівання, серед деяких християнських народів — зберігалося локально, хоча вже в апостольську добу його було визнано необов’язковим.
Релігійне значення
У юдаїзмі обрізання ( брит міла ) є першим і центральним заповітом, що символізує союз між Богом та народом Ізраїлю.
В ісламі обрізання не згадується у Корані, але збереглося у Сунні як практика чистоти та наслідування пророка Ібрахіма (Авраама).
У християнстві ця практика втратила значеннч, оскільки Новий Завіт акцентував на духовному, а не тілесному очищенні.
Медичний аспект
З медичної точки зору, процедура полягає у видаленні крайньої плоті — подвійного шару шкіри. Під нею накопичується секрет, який у разі недотримання гігієни може призводити до запалень та неприємного запаху.
У XIX–XX століттях обрізання активно поширювалося на Заході як гігієнічна процедура, особливо у США, де воно стало звичним майже завжди після народження. Водночас у Європі його популярність знизилася, залишившись радше в релігійному чи медичному контексті.
Американська академія педіатрії (AAP) у 1971 р. заявила про відсутність абсолютних медичних показань для обов’язкового обрізання. Проте у 2012 р. вона визнала, що процедура має певні переваги: зниження ризику інфекцій сечовивідних шляхів, ВІЛ та деяких інших захворювань, а також зменшення ризику раку шийки матки у партнерок. Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) у 2007 р. рекомендувала чоловіче обрізання як частину програм профілактики ВІЛ в Африці. Водночас підкреслювалося, що воно не може замінити інші методи захисту.
Сучасність
У XXI столітті обрізання практикується у юдаїзмі та ісламі, у деяких африканських і азійських спільнотах та є медичною процедурою у країнах Заходу.
Однак практика має й своїх критиків. Антропологи й правозахисні організації піднімають питання про тілесну недоторканність, а також порівнюють чоловіче обрізання з жіночим генітальним обрізанням (ЖГО), яке, на відміну від першого, розглядається світовою спільнотою як форма насильства та порушення прав людини.
Іван Гудзенко
