Вже у лютому 2009 року було ухвалено рішення про відправку додаткових 17 тисяч американських військових, що суттєво підсилило контингент США та союзників по НАТО. Це стало першим кроком до масштабнішої кампанії, відомої як «surge» — збільшення військової присутності з метою перелому ситуації.
Нова стратегія
Ключовою зміною стало переосмислення стратегії боротьби з повстанцями. Після усунення генерала Девід Маккірнан командування перейшло до Стенлі МакКрістал, який впроваджував підхід, заснований на досвіді Іраку.
Нова доктрина контрповстанської боротьби передбачала:
- пріоритет захисту цивільного населення;
- зменшення побічних втрат;
- спроби інтеграції частини повстанців у політичний процес;
- стимулювання примирення між урядом Гамід Карзай та рухом Талібан.
Це означало відхід від класичної військової логіки «знищення противника» до більш складної політико-військової моделі стабілізації.
Криза стратегії і нове нарощування сил
Попри нову концепцію, вже у 2009 році МакКрістал заявив про критичну нестачу військ. У своєму звіті він прямо попередив: без додаткових сил війна може бути програна протягом року. Це змусило адміністрацію Обами провести повторний перегляд політики.
1 грудня 2009 року Обама оголосив про відправку ще 30 тисяч військових. Таким чином, американська присутність досягла пікового рівня. Однак це рішення мало і негативні наслідки: вже на початку 2010 року втрати серед американських військових різко зросли.
Паралельно розширювалася й тактика використання безпілотників у Пакистані, що дозволяло ліквідовувати ключових лідерів бойовиків, але водночас підвищувало політичну напругу в регіоні.
Політичні суперечності
Суттєвим викликом для США залишалася слабкість афганського уряду. Гамід Карзай, переобраний у 2009 році на виборах із численними звинуваченнями у фальсифікаціях, не зміг ефективно подолати корупцію. Це викликало дедалі більше розчарування у Вашингтоні.
Водночас відносини з Пакистаном залишалися неоднозначними. З одного боку, Ісламабад співпрацював із США, зокрема заарештувавши муллу Абдула Гані Барадара. З іншого — існували підозри щодо зв’язків пакистанських спецслужб із Талібаном.
Спроби політичного врегулювання також зазнавали труднощів: лідер Талібану Мулла Омар відмовлявся від переговорів, а мирні ініціативи залишалися нестабільними.
Зміна командування і витоки WikiLeaks
У 2010 році ситуація загострилася після скандалу, пов’язаного з критичними висловлюваннями МакКрістала щодо цивільного керівництва США. Обама змушений був звільнити його і призначити Девід Петреус, одного з головних архітекторів контрповстанської стратегії.
Того ж року WikiLeaks оприлюднила «Щоденник афганської війни» — масив секретних документів, які розкривали:
- численні випадки загибелі цивільних;
- існування списків цілей для ліквідації;
- складні відносини США з Пакистаном.
Ці витоки підірвали довіру до офіційної інформаційної політики та посилили суспільні дискусії щодо війни.
Переломним моментом стала ліквідація Осама бен Ладен у травні 2011 року в Пакистані. Ця операція символічно завершила головну фазу антитерористичної місії США.
Вже у червні 2011 року Обама оголосив про початок виведення військ. План передбачав скорочення контингенту на 30 тисяч протягом року з перспективою повного завершення бойової місії до 2014 року.
Іван Гудзенко
