Народився 1749 року на грецькому острові Наксос. Його батьки – Антоній та Анастасія благоморальні православні. Вони вплинули на релігійне виховання Ніколаоса (ім’я при хрещенні). А сам Ніколаос намагався наслідувати святих угодників.
Навчався в місті Смірна, вивчаючи богослов’я та різні мови: давньогрецьку, латинську, французьку, італійську. З 1770 року призначається секретарем при митрополиті Анфимі. У двадцяти шестирічному віці приймає чернецтво на Святій Горі Афон. Постриг Ніколаоса відбувся в Діонісіаті (грецький монастир). В чернечому постригу став називатися Никодимом.
З 1777 року видає «Добротолюбіє» з доручення коринфського митрополита Макарія. Цього ж року відбувається зустріч Никодима та Паїсія Величковського, останній досліджував і поширював святоотцівські твори. Закінчивши «Добротолюбіє», переходить до «Евергетина» (класичний збірник духовного повчання), а також книги під назвою «Про постійне Божественне Причастя». Так розпочалася його літературно-богословська діяльність.
Прийшовши до монастиря Пантократор, зустрічається зі старцем –колівадом Арсенієм. Тут звершує молитву, вивчає Священне Писання та праці святих отців церкви. Никодим та старець Арсеній проводять час на острові Скіропула. Тут пише керівництво «Про зберігання п’яти почуттів.уяви, розуму та серця».
З 1783 року Никодим приймає схиму. Шість років проводить у затворництві. З благословіння митрополиа Макарія залишає затвор для редагування праць Симеона Нового Богослова.
1 липня 1809 року Никодим помирає. Поховання відбулося в келії Скуртеїв в Кареї. Перед своєю смертю Никодим молився, складаючи подяку Богу і випрошуючи милість, а потім прийняв Святе Причастя. Процес канонізації преподобного Никодима у 1955 році здійснив константинопольський патріарх Афінагор. Нетлінні останки Никодима Святогорця перебувають на Горі Афон. Перу ченця належить книга «Невидима бортьба».
Панас Вернигора
