Формування інтелектуального світогляду
Після закінчення середньої школи Фрай вступив до Університету Торонто, де вивчав філософію, а згодом — теологію. У 1936 році його висвятили на священика Об’єднаної церкви Канади, що стало визначальним етапом у його духовному та інтелектуальному розвитку. Релігійна освіта надала йому не лише богословську глибину, а й здатність аналізувати символічні структури текстів — рису, яка згодом стане характерною для його літературної методології.
Після цього Фрай отримав стипендію для навчання в аспірантурі в Мертон-коледжі Оксфордського університету. Цей період сформував його як дослідника світової культури. Повернувшись до Канади у 1939 році, він розпочав викладацьку діяльність у Вікторія-коледжі при Університеті Торонто, де згодом став професором, завідувачем кафедри англійської мови, директором коледжу, а пізніше — його канцлером.
Фрай активно викладав не лише в Канаді, а й у Великій Британії, США та інших країнах, де його лекції ставали подією академічного життя. Його універсальна ерудиція дозволяла поєднувати теологію, філософію та естетику в єдину систему інтерпретації літератури.
«Страшна симетрія» і відкриття архетипного мислення
Першим великим внеском Фрая у літературознавство стала книга «Страшна симетрія: дослідження Вільяма Блейка» (1947). У ній він розкрив глибинний рівень візіонерського символізму Блейка, показавши, що міф і поетичний образ є не просто елементами стилю, а засобом пізнання духовної реальності. Ця праця не лише повернула Блейка у центр літературного канону, а й визначила методологічний підхід Фрая, який надалі розвиватиметься в його головній теоретичній роботі.
«Анатомія критики»: спроба створити універсальну систему
У 1957 році вийшла книга «Анатомія критики», яка зробила Фрая одним із найвпливовіших літературних теоретиків ХХ століття. Вона стала систематичним трактатом, що прагнув віднайти універсальні закони, за якими функціонує художня література. На противагу панівній тоді «Новій критиці», що зосереджувалася на аналізі окремого тексту, Фрай звернув увагу на спільні архетипні структури, які повторюються у творах різних епох і культур.
Подальші дослідження: від Шекспіра до Біблії
У наступні десятиліття Фрай розвивав свої ідеї у працях, присвячених як окремим авторам, так і ширшим культурним темам. Його книги «Добре врівноважений критик» (1963), «Світське Писання: дослідження структури роману» (1976), «Нортроп Фрай про Шекспіра» (1986) та «Слова з силою: друге дослідження “Біблії та літератури”» (1990) стали прикладами його здатності поєднувати глибоку теоретичність з практичною критикою.
Фрай аналізував творчість Т. С. Еліота, Джона Мільтона, Вільяма Шекспіра, а також англійських романтиків, показуючи, як у їхніх творах функціонують архетипи й символічні системи. Особливе місце у його науковій спадщині посідає книга «Великий кодекс: Біблія та література» (1982), у якій він розглянув Біблію як основу західної міфологічної уяви. Для Фрая Біблія була не лише релігійним текстом, а й універсальним джерелом образів, що формували мислення, мистецтво та мову європейської культури.
Нортроп Фрай залишив по собі не просто корпус наукових праць, а цілу концепцію літературного мислення.
Іван Гудзенко
