Народжений у 1885 році в селі Бююк Сонак, що колись існувало на півночі Кримського півострова, Номан походив з освіченої та заможної родини. Освіта, яку він здобув спочатку в медресе Гюлюмбей, а згодом у Стамбулі, дала йому змогу сформуватися як інтелектуалові, що поєднав ісламську богословську традицію з європейським правничим мисленням.
У Стамбулі Челебіджіхан не лише навчався на юридичному факультеті, а й активно долучився до інтелектуального життя кримськотатарської діаспори. Він став співзасновником низки студентських організацій, зокрема «Yaş Tatar Yazıcılar Cıyını» — Асоціації молодих татарських письменників, яка відзначилася публікаціями літературних творів, що поєднували модерну лірику з патріотичними мотивами. Саме в цей період він написав свої перші відомі поезії, зокрема «Молитва ластівок» та «Золоте світло». Його літературна творчість була тісно пов’язана з національною свідомістю, уособлюючи болісне прагнення народу до свободи, гідності й повернення до своїх історичних прав.
Повернувшись до Криму після завершення навчання, Номан Челебіджіхан виявився в епіцентрі революційних подій. Його обрали делегатом кримськотатарського Курултаю, де він проявив себе як молодий, освічений і харизматичний лідер. У 1917 році він став ініціатором створення Міллій Фірка — політичної партії, яка представляла інтереси кримськотатарського народу в нових політичних умовах. Під час історичного засідання Курултаю 26 листопада 1917 року Челебіджіхан був обраний першим президентом щойно проголошеної Кримської Народної Республіки, державного утворення, що символізувало спробу кримських татар утвердитися як самостійний політичний суб’єкт на тлі розпаду Російської імперії.
Поезія та політичне служіння
Політична активність Челебіджіхана була нерозривно пов’язана з його культурною та духовною діяльністю. Він став першим муфтієм мусульман Криму, Литви та Польщі, що засвідчувало його високий авторитет у релігійному середовищі. Однак найширше він увійшов у народну пам’ять саме як поет, автор національного гімну кримських татар «Ант еткенмен» («Я дав клятву»). Цей вірш, сповнений трагічного патріотизму, відображає готовність до самопожертви в ім’я батьківщини та нації. Його твори, зокрема «Прощавай, татарщино!», «В’язниця», «О, Боже…» та «Бідний мандрівнику», стали літературним голосом епохи, у якій кримськотатарський народ переживав культурне та політичне пробудження, але водночас і глибокі травми, спричинені новими формами гноблення.
Поезія Челебіджіхана не обмежувалась лише емоційним патріотизмом. У ній виявлялася і філософська глибина, спроба осмислити сенс боротьби, долю нації, моральну відповідальність інтелігенції. Він поєднував релігійну риторику з модерною поетикою, пропонуючи нову форму національної ідентичності, засновану на активному громадянстві, пам’яті про минуле та прагненні до свободи.
Загибель і історична пам’ять
Після жовтневого перевороту та приходу до влади більшовиків становище Кримської Народної Республіки стало критичним. У січні 1918 року радянські війська вторглися до Криму. Номан Челебіджіхан був заарештований і ув’язнений у Севастополі. 23 лютого 1918 року він був страчений розстрільною командою Чорноморського флоту, а його тіло скинули в море без належного поховання. Така смерть перетворила його на мученика національного руху, і пам’ять про нього зберігається в серцях кримських татар досі.
Іван Гудзенко
