Історичний контекст і створення хронічки
Хроніку Ніхон сьокі було укладено у 720 році за наказом імператорського двору під керівництвом принца Тонері, сина імператора Тему, та вченого О-но Ясумаро. Її створення мало офіційний характер: метою було надати державі писемну історію, гідну імператорського престолу, та впорядкувати давні перекази в єдину літописну систему. Текст написано китайською мовою — тодішньою мовою офіційних документів у Східній Азії, що свідчить про значний культурний і політичний вплив Китаю на Японію.
Імператорський двір прагнув створити хроніку, яка за структурою та стилем нагадувала китайські аннали. Ніхон сьокі стала першим із шести офіційних історичних зведень Японії (Ріккоку-сі), які укладалися за імператорськими наказами впродовж VIII–IX століть і завершилися 887 року.
Культурне та релігійне значення
Хроніка Ніхон сьокі стала не лише політичним документом, а й філософським і релігійним текстом, що формував національну самосвідомість. Вона зберегла найдавніші форми синтоїстських вірувань, у яких природні явища, боги та духи виступають невід’ємними силами світобудови. Одночасно з цим у тексті відображено процес культурного засвоєння китайських і буддійських ідей, що поступово інтегрувалися у японське духовне життя.
Завдяки поєднанню міфологічного та історичного матеріалу Ніхон сьокі стала основою для подальших японських літописів, а також джерелом натхнення для літератури, мистецтва та політичної ідеології середньовічної Японії.
Іван Гудзенко
