Обрядовий-камінь в горах для метеорологічної магії
До Норвегії ми добиралися літаками через Амстердам на Берген і далі автомобільним транспортом до Ульвіка, який розташований на березі Хардангерфіорда. Перше, що вражає у Норвегії – природа. Дика, потужна, ні на що не схожа. Навколо — просто велика кількість води. Низькопливні дощові хмари, що огортають льодовики на вершинах гір, тумани, водоспади (і хмари водяного пилу від них), струмки, гірські річки, озера, фіорди та океан. Вода з усіх боків та у всіх проявах. Недаремно астрологи відносять Норвегію до впливу знаку Скорпіон. Ми приїхали під час «білих ночей».
Водоспади Фосслі
Льодовики якраз інтенсивно танули, що зумовило наявність великих та малих водоспадів буквально на кожному розі. Не втрималися від спокуси постояти під струменями водоспада. Водний пил не дає дихати вже за кілька метрів від водоспаду, проникаючи в рот, ніс та легені. У самому струмені води також дихати важко. Температура струменів +8. Відчуваєш, як тисячі холодних голок ніби заходять у шкіру. А у голові заморочується, бо затримуєш дихання. Занурюєшся в інший світ і, вийшовши з водоспаду, довго не можеш збагнути, де небо, а де земля. Тут ще є парадоксальна ситуація. Між горами вітру немає. Вітер женуть струмені води, що швидко падають вниз. Рідкісний випадок, коли вода рухає повітря (у море навпаки, вітер піднімає хвилі).
Норвезьський Троль скульптура біля водоспадів Фосслі
Квіти, дерева та чагарники інтенсивно цвіли, що являло разючий контраст з гірськими схилами, ще вкритими людом та снігом.
Учасників семінару настільки вразила природа, що у них не залишилося сил заперечувати лектору чи брати участь у дискусіях, що обов’язково відбувається на подібних семінарах та конференціях.
Семінар тривав п’ять днів, після яких ми вирушили на кораблі в Ейдфьорд. Там розташований національний музей, де зібрано представників тваринного світу з усієї Норвегії. Примітно, що в горах багато печер. Печери незвичайні. У печери через тріщини у гірській породі проникає денне світло. Навесні та влітку сонячний промінь, розкладаючись на веселку у водоспаді, фарбує стіни печер у різнокольорові кольори та відтінки. А взимку відтінки стають густішими і яскравішими – це відбиваються північні сяйва.
Дахи норвезьких будинків покриваються утеплювачем та черепицею, поверх якої кладуть потужний шар землі, на якому ростуть трави та чагарники. Це повністю запобігає проникненню вологи в будинок і надовго зберігає дах. На дахах тому часто пасуться кози та вівці.
З Ейдфіорда піднялися автобусом до містечка під назвою Фосслі. Містечко вважають місцем Сили, сприятливим для любовної магії (і молитвам про любов для тих, хто шукає пару, але ще не знайшов її). Тут збудовано готель для іноземних гостей з такою самою назвою «Фосслі». Два великі водоспади і безліч маленьких потічків обрушуються тут з висоти кількох десятків метрів, зливаючись внизу в озеро, що дає початок великій гірській річці. Стовп водяного пилу, що піднімається водоспадами з поверхні озера, по висоті дорівнює самим водоспадам.
Не змогли утриматися від медитативного поєднання зі стихіями.
Тут стоять статуї гірських духів – тролів. Тролі мають своє, усталене століттями, зображення. Говорять про те, що вони живуть сім’ями, сім’ї об’єднані в племена та народці, мають багато дітей, та їх улюблена страва – каша (як у гномів варена морква, а у ельфів молоко). Щоб отримати допомогу в удачі від сил природи, тролям приносять казанок із кашею та залишають у горах.
Спустившись з Фосслі в Ейдфіорд, повернулися до Ульвіка. І вирішили відвідати гори з іншого боку від Хардангерфіорду.
Проїхали через місто Уса (Osa) і піднялися гірською дорогою до самої вершини, до льодовика, ще вкритого шаром снігу. Відчувається чистота природи. Вода ще тільки народилася зі снігу і не несе взагалі ніякої інформації. Цю чисту воду норвежці розливають у пляшки і відправляють у за запитом у різні країни світу.
Біля вершини стоїть камінь. Альпіністи використовують вершини гір за каменем для тренувань. На камені незвичайні лінії, схожі на якісь давні письмена. І він здалеку схожий на тризуб (камінь із трьома вершинами). Місцеві жителі розповіли нам, що це давній жрецький камінь. У ньому живе дух, який може керувати погодою. Для цього жерці збирали чисту воду, освячували її силою своїх Богів і поливали водою камінь. Сила Богів входили в камінь з води, живила та пожвавлювала згаданого духа. Далі жерці говорили духові, яку погоду та в якій місцевості треба зробити.
Тут постало питання і про руни. Майстри Північної Традиції нічого не вигадали. Сама природа малює руни на горах удосталь. Ось, наприклад, перехрещуються два русла водоспадів, утворюючи руну «Гебо». А ось і Халагаз та Соулу. Природа сама пише руни в горах і Майстру достатньо лише їх побачити.
До речі, норвежці, дотримуючись завітів предків, вшановують три види священних місць: місця, де працювали стародавні рунні майстри, місця, де жерці спілкувалися з силами природи (тим самими тролями) і церкви (вже нова традиція, більшість норвежців – протестанти). У 99% випадків ці місця збігаються. Навколо таких місць посаджено священні тисові алеї. Дерево тис — сакральне, воно відповідає руні Ейваз і позначає зв’язок між небесним, людським та підземним світами.
Повертаючись через Усу, знайшли ще одне місце Сили. Містечко Уса – маленьке поселення з кількох будиночків та з музеєм. Якщо їхати на Ульвік, то будинки залишаються ліворуч, якщо до льодовика та каменю – праворуч. Приймемо рух у бік Ульвіка.На в’їзді до Уси та на виїзді з неї на трасі знаходяться «лежачі поліцейські» з бетону. Рівно на півдороги між цими лежачими поліцейськими праворуч є невелике озерце (площею 2-3 м.кв.). На берегах озерця розрослися густі кущі папороті. Якщо стати спиною до дороги і обличчям до озерця, то ліворуч буде камінь прямокутної форми. Це камінь, що відроджує фізичне тіло. Його енергія, за місцевими переказами, здатна викликати зростання нових зубів, волосся та омолодження. Коли стоїш на камені, вібрує шия та основа черепа (де в нас і закладена сила фізіологічних центрів). Далі в ліс видно ланцюжок менших каменів. Очевидно, вони частини якоїсь кам’яної жили, що виходить на поверхню землі біля озерця.
Далі ми зайшли до однієї з великих природних печер. Печера виявилася мокрою зсередини. Струмки, виявляється, течуть не тільки по поверхні скель, але і всередині них, по мікротріщинах у скелях. З цих мікротріщин вода постійно надходить до стелі печери і тому в печері постійно йде дощ. Але це особливий підземний дощ.
Краплі формуються різного розміру та падають на каміння підлоги. Кожен звук індивідуальний. Тисячі звуків долинають до тебе. Невдовзі серед цих звуків починаєш чути голоси. Це – голоси тролів. Жерці розмовляли з ними у таких печерах.
Голосів чути багато і з усіх боків, але слова важко розібрати. Перебування в таких печерах, очевидно, розвиває здібності чути потойбічне. Відкривати та закривати Навську Браму. У печері повністю забуваєш, хто ти і де ти, і, навіть вийшовши на поверхню, довго перебуваєш у відчутті нереальності того, що відбувається.
У Норвегії, у місті Вардо, ось уже кілька років проводиться з’їзд чаклунів та шаманів. Повернувшись з Ульвіка до Бергена, я зустрівся з частиною з них. Вони підібрали для мене кілька текстів «норвезької чорної книги», включаючи фольклорні – для подальшого перекладу. У Норвегії вірять у чаклунську «Чорну Книгу». В цій книзі зібрані дохристиянські вірування та обряди. Тобто це – обрядові конспекти місцевих чаклунів, гримуари. Ці конспекти пишуться червоною фарбою на чорних аркушів. Одне з норвезьких видавництв навіть видало один з варіантів «Чорної Книги» на запит містиків й колекціонерів.
Цікаво, що тексти «Чорної Книги» відтворюють знаки, які первісні шамани Ісландії обрядово малювали на скелях. У багатьох країнах Північної Європи саме природа Ісландії вважається центром народження містичної сили та знань.
Як і в інших скандинавських країнах, у Норвегії чаклунство ніколи не ставало провідною соціальною проблемою, на відміну від країн, які перебували під впливом інквізиції. Однак віра в чарівництво та демонів тут глибока і багато в чому пов’язана з морськими традиціями. Так, відьми наділялися здатністю викликати та розвіювати бурі, топити чи робити непотоплюваними човни, відводити чи наводити косяки риб. Вони робили все це, кружляючи у вигляді лебедів чи гусей, кидаючи пов’язаний у вузол рушник, відкриваючи сумку з вітрами чи з допомогою свисту, і навіть мотузочки з вузликами.
Великі збори на Різдво та Сонцестояння, коли могло зібратися понад сімдесят відьом, проходили на горі Лідерхорне, біля Бергена, у Бальвольдені, на горі Домен у Східному Фінмарку, у Доврефьорді та на Геклі в Ісландії. Деякі з цих місць були досить віддаленими, але відьми з Норвегії легко переміщалися туди, перетворюючись на кішок, собак, вовків чи воронів чи осідаючи кочергу, чорну вівцю чи собаку. На шабаші вони пили пиво та мед, танцювали та грали мелодії на langspil (національний струнний інструмент, на якому грали за допомогою смичка) або дудку, барабан і ріг. Чаклунство в Норвегії насичене легендами та міфами сильніше, ніж релігією, тому не практикувалися жодні стосунки з дияволом та предметом звинувачення відьом з боку церковних судів було природне чародійство, що відноситься до давньої міфологеми часів поклоніння Одину.
Коли я вже залишав Норвегію, мої співрозмовники готувалися до свята літнього сонцестояння. На березі океану цієї ночі розпалюються гігантські багаття, крізь полум’я яких люди роблять стрибки. Ритуально підтримати таке багаття може лише досвідчений фахівець, нащадок жерців. Більшість таких фахівців мешкають на півночі Норвегії, і люди запрошують їх у південні області спеціально для такого обряду.
Ігор Мехеда
