Теорія емоцій Вільяма Джеймса
У фундаментальній праці «Принципи психології» (1890) Джеймс детально описав фізіологічні прояви емоцій: прискорене серцебиття, зміни дихання, розширення або звуження судин, тремтіння, плач чи біг. Він вважав, що емоція є передусім тілесним відчуттям, спричиненим певними фізіологічними змінами у відповідь на подразник. Згідно з його ідеєю, сприйняття небезпеки викликає реакції тіла, а вже вони стають основою відчуття страху чи гніву. Джеймс навіть радив змінювати міміку та поставу, аби впливати на власний емоційний стан.
Розвиток нейронаукових досліджень
Сучасна наука розглядає емоції насамперед як результат нейронної активності. Встановлено, що ключову роль відіграють структури лімбічної системи: таламус, гіпоталамус, ретикулярна формація та мигдалина. Зокрема, гіпоталамус пов’язаний із задоволенням і стражданням, а мигдалина — з формуванням реакцій страху.
Американський нейробіолог Джозеф Леду довів, що слухові сигнали, пов’язані зі страхом, проходять через таламус і надходять до мигдалини, яка швидко оцінює інформацію та запускає автоматичну реакцію. Паралельно існує й інший шлях — від таламуса до неокортексу, що забезпечує когнітивну оцінку подій. Таким чином, емоції активуються як підкірковим, так і кортикальним шляхом. Це пояснює, чому люди часто відчувають емоції ще до усвідомлення їх причин.
Роль півкуль мозку
Дослідження показали, що права і ліва півкулі мозку виконують різні функції у процесах емоційної обробки. Права півкуля краще розпізнає емоційні вирази і тісніше пов’язана з негативними емоціями — страхом, тривогою, гнівом. Ліва півкуля більше залучена до формування позитивного настрою. Активність лівої префронтальної кори характерна для людей у стані радості, тоді як підвищена активність мигдалини та правої кори відзначається у випадках депресії чи тривожності.
Біологічні та культурні основи емоцій
Ідея вродженості емоцій має глибоке коріння ще у працях Чарльза Дарвіна (1809–1882), який розглядав емоційні реакції як універсальні й біологічно зумовлені. Сучасні дослідження підтверджують, що генетичні чинники визначають інтенсивність і поріг виникнення базових емоцій. Водночас важливу роль відіграє і досвід: соціалізація, культура, навчання формують спосіб вираження почуттів. Навіть вроджені емоції проявляються в межах культурних норм.
Емоційний розвиток у дитинстві
На ранніх етапах розвитку більшість емоцій формуються через підкіркові механізми. У немовлят ці реакції майже автоматичні. З часом, із розвитком мовлення, пам’яті та когнітивних здібностей, дедалі більшого значення набуває неокортекс. Кортико-мигдаличний шлях дозволяє дитині не лише реагувати швидко, а й оцінювати ситуації, що забезпечує формування складніших емоційних стратегій.
Іван Гудзенко
