Вчення Несторія, Константинопольського патріарха, було засуджене на Ефеському соборі 431 року та підтверджене Халкідонським собором 451 року. Основним богословським аргументом проти нього стало відкидання титулу Богородиця для Діви Марії, що, на думку його опонентів, заперечувало повноту Втілення.
Розвиток у Персії та зміцнення церкви
Після засудження візантійською церковною владою прихильники Несторія перемістилися на територію Персії. У 424 році Перська церква проголосила незалежність від інших християнських церков, що допомогло уникнути переслідувань з боку зороастрійської влади. Вплив митрополита Нісібіса Барсуми та визнання авторитету богослова Теодора Мопсуестійського закріпили несторіанську ідентичність Перської церкви. За патріарха Бабая (497–502) вона остаточно оформилася як центр несторіанства.
Закриття богословської школи в Едесі у 489 році змусило багатьох учених переїхати до Нісібіса, який став інтелектуальним осередком. До кінця V століття церква мала сім митрополій у Персії та єпископські кафедри в Аравії й Індії.
Арабський халіфат та культурний вплив
Після арабського завоювання Персії у 637 році Церква Сходу отримала статус окремої релігійної громади (міллету), що забезпечило правовий захист. Несторіанські вчені активно долучилися до розвитку арабської науки й культури, особливо в перекладацькій діяльності з грецької на арабську. Церква процвітала понад три століття, але поступово втратила культурне лідерство. До X століття вона мала 15 митрополій у межах халіфату та ще 5 за його межами, зокрема в Індії та Китаї.
Несторіанство поширилося до Єгипту, Центральної Азії та навіть до двору монгольських ханів. У Китаї громада існувала з VII по X століття. Деякі тюркські племена й народи Сибіру прийняли несторіанську форму християнства.
Занепад та розколи
У XIV столітті несторіанська мережа була майже знищена під час завоювань Тимура. Невеликі громади збереглися в Іраку, Курдистані та частково в Туреччині та Ірані. У 1551 році частина несторіан возз’єдналася з Римом, утворивши Халдейську католицьку церкву. Інші, відомі як ассирійці, залишилися поза унією.
В Індії несторіанські християни Святого Томи об’єдналися з Римом у 1599 році, але згодом частина перейшла під юрисдикцію сирійського якобітського патріарха Антіохії. У 1898 році група несторіан в Урмії приєдналася до Російської православної церкви.
Сучасний стан
Сучасна Ассирійська церква Сходу, яку на Заході іноді називають Несторіанською, формально не сповідує класичного несторіанства, але зберігає шанування Несторія та відмову від титулу Богородиця. Її віряни проживають переважно в Іраку, Сирії та Ірані, а також у діаспорних громадах у США, Європі й Австралії.
Іван Гудзенко
