Первісне вчення несторіанства передбачало, що під час втілення Божественне Слово було пов’язане з повністю самостійною людською істотою. Це викликало обурення з боку ортодоксальних християн, оскільки воно заперечувало повноцінне боговтілення і зображувало Христа лише як натхненну Богом людину. З V століття всі головні гілки християнської церкви об’єдналися в засудженні несторіанства, підтверджуючи, що Христос є єдиною особою, яка поєднує в собі повноцінну людську і божественну природу.
Розвиток і переслідування
Після того як Перська церква в 424 році проголосила свою незалежність від інших християнських церков, вона змогла уникнути підозр у співпраці з іноземцями. Під керівництвом Варсуми, митрополита Нісібіса, Перська церква прийняла вчення Феодора Мопсуестійського, головного несторіанського богослова, як основне догматичне підґрунтя. Це закріпило несторіанство в Перській церкві, особливо за патріарха Бабая (497–502).
Несторій був анафемований Другим Ефеським собором у 431 році через відмову від використання титулу «Богоносець» для Марії, вважаючи, що це підриває реальність людської природи Христа. Після закриття імператорським указом школи Едеси у 489 році, несторіанці переселилися до Персії, де створили нову школу в Нісібісі, яка продовжувала ті ж традиції.
Несторіанство в перській та арабській культурах
До кінця V століття в Персії було сім метрополій і кілька єпископств в Аравії та Індії. Після арабського завоювання Персії (637 р.) халіфат визнав Церкву Сходу як окрему релігійну громаду, надавши їй правовий захист. Несторіанські вчені зробили значний внесок у розвиток арабської культури, і патріархи часом мали значний вплив на правителів.
Церква процвітала під халіфатом більше трьох століть, проте поступово втрачала культурне лідерство. До кінця X століття в халіфаті було 15 метрополій та 5 провінцій за кордоном, включаючи Індію та Китай. У Китаї несторіанська громада процвітала з VII до X століття, а в Центральній Азії деякі татарські племена повністю перейшли до несторіанства.
Занепад і спадок
Під час XIV століття Церква Сходу зазнала важких втрат від набігів тюркського вождя Тимура. Хоча несторіанські громади залишилися в деяких містах Іраку, вони зосередилися переважно в Курдистані, на території між річкою Тигр і озерами Ван і Урмія. У 1551 році деякі несторіани возз’єдналися з Римом і стали відомі як халдеї, тоді як первісні несторіани були названі ассирійцями. Несторіанська церква в Індії, частина групи, відомої як християни Святого Томи, возз’єдналася з Римом у 1599 році, але пізніше розділилася. У 1653 році половина членів перейшла до сирійського якобітського патріарха Антіохії. У 1898 році в Урмії, Іран, група несторіан приєдналася до Російської Православної Церкви.
Сучасна несторіанська церква вже не є несторіанською у строгому сенсі, хоча вона шанує Несторія і відмовляється приймати титул Богородиці для Пресвятої Діви Марії. Нині несторіанська церква представлена Церквою Сходу, або Перською Церквою, яку на Заході називають Ассирійською або Несторіанською Церквою. Більшість її членів проживає в Іраку, Сирії та Ірані.
Іван Гудзенко
