Коли дворянин помирав без спадкоємців, його маєток переходив під владу монарха, що мав можливість зберегти його для себе або передати іншому дворянину. Монархи часто використовували розподіл землі у політичних цілях, роз’єднуючи володіння дворянина або віддаляючи його від двору. Також стало складно встановлювати власників землі, що спричинило введення таких засобів контролю, як Книга Страшного суду 1087 року.
Присутність васалів у місцевих судах створювала значні проблеми та ускладнювала процес правосуддя. Ці васали, які мали прямий інтерес у справах, пов’язаних з маєтками їхніх сеньйорів, не завжди забезпечували об’єктивний та неупереджений розгляд справ. Навіть у випадках, коли більш складні кримінальні справи передавалися до центральних судів, проблеми з несприятливим впливом васалів залишалися актуальними.
Крім того, феодальна система могла призвести до серйозних соціальних та політичних напружень. Монархи мали право вимагати військової служби у разі війни, проте дворяни мали можливість відмовитися від таких обов’язків. Це викликало конфлікти та повстання, як у випадку з королем Англії Джоном у 1215 році, коли барони виступили проти його влади, вимагаючи більшої свободи та правової гарантії своїх прав.
У XII та XIII століттях барони активно об’єднувалися для захисту своїх інтересів. Це ставило під сумнів домінуючу роль монархії і спричиняло загрозу стабільності феодальної системи. Водночас, обмеження військової служби до фіксованих термінів спричиняло проблеми з ефективністю військових операцій, оскільки 40 днів, як правило, були недостатніми для проведення великих військових кампаній. Таким чином, монархи змушені були брати найманих вояків, що додатково підривало основи феодальної системи та васалітету.
Іван Гудзенко
