Світу відомо більш ніж 250 видів коней[1], кожен з них має свої особливості: сильні та слабкі сторони. Загально відомим є факт про поступовість даного процесу. Але в чому була необхідність такого розвитку, чим було спровоковано даний ланцюг явищ Який шлях пройшло семантичне відображення образу цієї тварини на протязі історії людства? Чи можна використовувати фразу: «щоб жити герой повинен померти» для розкриття глибинного символічного змісту образу цієї тварини в дуалістичному світі нашарувань (язичницької/народної перцепції та ортодоксальної релігії)?

Кінь окрім відомого всім символу чоловічої солярної сили несе в собі і безліч інших значень, і майже всі з них пов’язані з потойбічним світом. У більшості випадків тварина виступає як хтонічна істота.

Він є втіленням зв’язку з «потойбічним світом», пов’язаний з культом родючості (цікаво, що Дж. Фрезер у своїй роботі «Золота гілка» однією з тварин, котрі можуть носити характер хлібного духу виводить коня[2, с.498-499], як запоруку нового врожаю), часто ця тварина є символом смерті і воскресіння сонячного божества[3], провідником у інший світ (коней могли класти у могилу з господарем[4], але з часом, білий кінь стає обов’язковим атрибутом на похоронах, він повинен йти за похоронною процесією (такі відомості отримано під час бесіди з жінкою похилого віку (нажаль її повні дані не відомі, за зрозумілих причин, бесіда мала спонтанний характер; відомо – що вона, на час бесіди, проживала на території Донбасу), кінь був жертовною твариною[5], кінь може символізувати людську долю[6, с.55], бути символом відданості і вірності[3].

Для розкриття питання про вживання конини у їжі українців минулих століть необхідно звернути увагу на перші відомості відносно місця конини в системі харчування людини. Всебічно відомим фактом є те, що одомашнення коней почалося ще в кам’яному столітті. Звертаючись до археологічних знахідок можна зробити зауваження, що остеологічного матеріалу, зокрема розкопок с. Майданецьке Тальновського району Черкаської області. Кількість залишок коней по кількості тварин серед домашніх тварин займав на Гребенюковому Яру передостаннє місце, а на Майданецькрму-1 останнє місце[40]. Дані розкопки відносяться до прошарку трипільської культури.

Остеологічні матеріали розкопок Молюхов Бугор вказують на більшу кількість кісток коней ще з неоліту і продовжуючи до енеоліту їхня кількість зростає[41]. Але не на територіях південного степу, поховання коней в енеоліті та бронзовому столітті зустрічаються на багато рідше[42]. Це пов’язано скоріш за все з тим, що саме на цих територіях проходив первинний процес одомашнювання коней[43], виходячи з чого роль цих тварин значно зростає в житті та господарстві мешканців цих територій. Такий процес зайвий раз доводить правдивість твердження що було висунуто, ще засновником радянської зоотехнічної науки в галузі конярства Володимиром Оскаровичем Виттом про те, що сакрально-змістовною тварина стає тоді, коли займає провідну роль в господарстві[43].

Густав Беренс, видатний німецький археолог та історик, зробив подальший висновок, щодо залишків тварин похованих не території старого Світу: 90 % поховань, що мали сакральні відголоски – випадають на долю домашніх тварин. Подібні конвергентності, вказують на таку ідею: їли диких коней, якщо цих тварин вже одомашнили в певному регіоні то, кількість залишків одомашнених особин говорить про їхні сакрально-ритуальні функції перед поховання.

Археологічні дані вказують що коней (не одного, а кілька, тут мова їде про коня як маркера статку, чим заможніший небіжчик тим більше поряд з ним ховають) нерідко ховали поряд зі заможними русами[44]. Як зазначає Б. А. Рибаков коней разом зі зброєю наприкінці язичницького періоду запалюють разом з заможними русинами. Дані дають змогу відмітити той факт, що коні поступово потрапляють зі сфери побутово-кулінарної до сакрально-маркерної.

Відповідь на питання проста: кінь перестає бути просто твариною – він стає необхідністю, що маркує статус людини того часу. «Людина без коня» вже не «людина» – вона стає соціально пригніченою істотою. Одне з прислів’їв яскраво продемонструє їхнє відношенні до цієї тварини: «Монгол без коня, що птиця без крилів». Важливість ролі коней в житті цих представників кочових племен не можливо переоцінити, але важливо зазначити, що конина не входила до кола щоденних страв монголів. Коней з захоплених територій (Русі) забирали, що повинні були виплачуватися їм в вигляді дані (при чому десятину в конях платили, зокрема, при зверненні до рязанських князів, не просто в конях в цілому, а десятину в білих, десятину в вороних, десятину в бурих, десятину в рудих, десятину рябих[45].

Така стратифікація може говорити як про жадібність загарбників, так і про особливе відношення до цієї тварини, оскільки вона є основою їхнього життя). До монгол, які мали 3 – 4 коня в особистій власності, що було зумовлено специфікою кочового життя вже існували обряди поховань для знатних русинів, де були задіяні коні (як це вже зазначалося вище), але в даному випадку всі джерела з цього питання (Филипп де Туси, Марко Поло, Плано Карпини, Ибн Баттута[42]) говорять про те, що кінь повинен був перевозити свого власника до раю. Роль коня в даному випадку зводилася не лише до маркеру статку, а й як трансцендентальної тварини, що може перевозити свого власника до інших світів.

Неможливо не побачити паралель з чарівними казками слов’янських народів, де кінь частіше за все постає перевізником до інших світів або просторів. Що це відголоски минулого та ролі тварини у житті наших предків чи чудородний елемент культури загарбника? Чи може конвергенція культурних елементів? Все це говорить про необхідність обґрунтування мотивації певних ритуальних дійств через доступні співбесіднику ментальні поняття. Коні були важливими для кочових племен, оскільки без них не можливий ефективний спосіб життя притаманний кочівникам.

Коні важливі для осілих племен оскільки грають важливу роль в господарстві (можна згадати, що за вбивство чужого коня за часів Ярослава Мудрого потрібно було сплатити дванадцять гривень, а за вбивство вільного селянина – три. Цікаво, що якщо слідкувати за даним штрафом за Краткою редакцією Руської правди, то штраф складатиме лише три гривні за княжого коня і дві гривні за коня смерда, але вже в Просторовій редакції (по Троїцькому списком другої половини XV ст.) штраф складає дванадцять гривень[46].

Що тут має місце недбалість через фальсифікацію (деякі дослідники сумніваються в достовірності Короткої редакції Руської правди, зокрема Олексій Толочко[47], а В.О. Ключевський[48] взагалі говорить про важливість лише Просторової редакції Руської правда, оскільки судили по ній); чи збільшення ролі тварини в житті людей? Можливо під впливом ряду факторів, не останнім з яких був вплив монгольських набігів кінь все міцніше входить до системи культурних сакральних елементів. Не останню роль в даному випадку зіграв перехід від масивних коней до коней «фарієв»[49] (або більш спрощеним представником даної групи татарські коні (в даному випадку мова не йде про зовнішній вигляд – зрозуміло, що ці породи коней зовсім різні, мова йде лише про швидкість руху останніх у порівняння з тими на яких їздили слов’яни– за цим принципом зроблено поділ).

Якщо прийняти достовірність Короткої редакції Руської правди, що відноситься до ХІ ст. то, виходить, що відшкодування збитків відносно коней, як майна людини, зростає в декілька разів вже у ХІV ст. Що це інфляція або все ж таки зростання ролі цих тварин в господарському житті людей? Чи може справа ще й в тому, що змінюється якість цих тварин?

Звертаючись до місця та ролі коней в системі життєдіяльності наших пращурів, необхідно хронологічно поділити (хоча б на умовні періоди) етапи. Перший етап (до одомашнення коней) – конина використовувалася, як їжа; другий (після одомашнення) – стає елементом господарської діяльності (поступовий перехід до системи сакрально-релігійних ритуалів); третій етап – перехід до більш швидких та легших в розведенні порід (розгляд коня не тільки, як елемента ритуальних дійств, маркера соціального стану або майнового статку, але й трансцендентальної істоти); четвертий – під впливом ортодоксальної релігії конина отримує негативну трактовку, як нечиста їжа та проклята тварина; п’ятий етап – закріпляється дуалістичний зміст символіки коня в культурно-ментальному сприйнятті людей; шостий – поступовий відхід від коней, як основного засобу пересування та тяглової сили, через що зменшення ролі тварин в господарській діяльності (але ще не стає загально прийнятою як їжа); сьомий етап – перехід до системи кулінарно-розважального типу, з необхідністю пояснення у попередні етапи «заборони» на вживання м’яса. Виділені етапи прямо (з третього по п’ятий) та опосередковано (перший, другий та останні два етапи) відносяться до хронологічних рамок дослідження, але несе в собі величезне значення для об’єктивного розкриття ролі та місця коней у ХІІІ – ХVІІІ ст.

Саме шостий та сьомий етапи демонструють, що між тими, хто досліджує роль та місце в минулому світосприйнятті наших пращурів цієї прекрасної та гордої тварини виникає величезна прірва сприйняття даного елемента в культурному просторі минулого та повсякдення.

Перед тим, як перейти до розгляду коней як елементів поховальних обрядів необхідно зазначити деякі пункти відносно пояснення мотивації у забороні споживання конини мешканцями сучасної України. В наш час роль коней в господарстві зменшилась. Це призводить до необхідності мотивації дій наших пращурів відносно певної «заборони» на щоденне споживання конини у минулому. Зокрема, з’являються такі пояснення з цього приводу:

  1. на Поліссі існує легенда: коли народився Ісус Христос, мати сховала його в яслах. Кінь прийшов і з’їв усю солому, сприявши тому, Христа знайшли. За це Бог прокляв коня і заборонив їсти конину християнам, як нечисту[50]. Це ж джерело виводить думку про споживання конини за часів Святослава аж до ХІІ ст., не звертаючи увагу на те, що в цей час конина вже виконувала певні сакральні функції.
  2. інше джерело виводить твердження: конина традиційно пов’язана в уявленнях наших пращурів з сонячним та поховальним культами. Заборона існувала на вживання м’яса диких тварин, які вважались «нечистими»[51]. В даному випадку вже існує градація між споживанням диких тварин та поясненням відносно «не споживання» домашніх, які використовувалися для інших цілей.
  3. Навіть молодше покоління робить висновки відносно заборон щодо споживання цього м’яса: конину в їжу українці не вживали. Пов’язано це з поняттям чистого й нечистого в народних уявленнях. Згідно легенди, Ісуса після народження було сховано в яслах. Воли й корови, що стояли там, не торкнулися сіна з ясел, тому його й не було знайдено. Кози й вівці залишили по три стеблини, коні ж з’їли все. «В нагороду Христос благословив велику рогату худобу в їжу християнському люду, коней же прокляв»[52]. Дивне прокляття: тебе не їдять!
  4. конину не споживали через специфічний смак, на який під час голодомору вже не звертали уваги[53].

Всі ці спроби пояснити заборону в споживанні в їжі конини нашими пращурами виникають через необхідність пояснити в суспільстві певні табу та ритуальні заборони, що на даний час перестають бути актуальними. Те, що для наших пращурів було зрозуміло як два помножити на два, для наших сучасників потребує пояснення. Такий процес говорить про зміни в повсякденному житті пов’язаними з глобальними досягненнями в галузі виробництва. Кінь на даному етапі існування людства перестає бути маркером соціального стану або майнового статку. Тварина відходить до даності історичного минулого, виду відпочинку або екзотичної страви. На перше місце в наш час виходить попит на конину, як м’яса збагаченого білками, жирами та вітамінами.

До ряду країн, де конина має стійкий попит серед населення відносяться такі, як США, Франція, Італія, Голландія, Бельгія та багато інших. Деякі дослідники бачать в цьому процесі стимули для економічного росту країн постачальників конини[54]. Відомо, що процес повернення конини до кулінарних шедеврів має місце з ХІХ ст. Чому саме з цього часу? Відповідь доволі проста – розвиток залізничних доріг та поступовий відхід до альтернативних засобів пересування. Цей процес не був гладким та спокійним, певний час на конину дивилися саме, як на щось незвичне (під незвичним» мається на увазі не лише екзотична страва, але й «їжа щоб вижити»), але з часом конина стає елементом кулінарного світу, оскільки інші своє властивості вона поступово втрачає.

Одним з основних обрядів що супроводжували людей на протязі життя були поховальні обряди. Саме їхнє опосередковане сприйняття через компоненти народної культури відкривається у міфологемах, що мають сходні візуальні втілення у різних народів не пов’язаних спільним культуро-історичним джерелом виникнення. Характерним для них є конвергентний характер у сюжетах, що відбивають загальнолюдські універсалії.

Саме до такого типу належить обряд сакрального поїдання коней на похоронах. М’ясо тварини варилося і з’їдалось вже після похорон. Але використання шкури та опит коней у поховальній обрядовості могло вплинути на зображення коней на іконографічних сюжетах, де можна побачити коней. Існує величезний комплекс зображень коней, що стоять на кінчиках своїх копит[55]. Ця своєрідна особливість дає змогу прослідкувати процес переходу у сприйнятті та відображенні об’єкту на культурному полі. Особливість зазначених вище зображень пов’язана з жертвоприношеннями тварин в ході якого з них знімалися шкура з головою та нижніми частинами ніг, потім виготовлялося своєрідне опудало, що мало вигляд тварини, що стоїть на кінчиках ніг, через задубіння.

Такий вигляд після задубіння опудало мало через те що мертвій тварині попарно зв’язували копита, між них просовували жердину та несли головою до низу кілька чоловік (частіше за все два). Характерні зображення в іконографії з конями, що стоять на кінчиках копит відносяться до кін. ХV – ХVI ст. Виникає закономірне питання чому дані зображення не виникають раніше? Відповідь на це питання отримаємо в одному з наступних розділів даної роботи.

Підводячи підсумки над символікою образу коня у народному світосприйнятті (відображеному на базі казок та легенд) не можна дати однозначне визначення для нього. Найбільш близьким з виділеним з усіх, є визначення, що кінь є посередником між «тим» та «цим» світами, водночас є символом небесної сфери, сонця, символ плодючості та водночас є демонічним персонажем[56, с.517], також складаючи таблицю (дивитися додаток №31) з різними твердженнями щодо сприйняття образу коня можна сказати, що з 41 позицій, де задіяний кінь у 19 з них образ коня наближений до негативного значення, а у 19 до позитивного. У інших сюжетних моментах характеристика образу коня не є чітко вираженою, тому можна зробити висновок, що віднести його до якогось конкретного стану (доброго чи поганого) є неможливим, оскільки майже все залежить від ситуації у якій знаходиться кінь.

Все це говорить про біполярність знакової системи сприйняття коня, як складного символу, що увійшов до сакральної системи через збільшення свої господарської діяльності. Тут проступає подвійна роль коня по-перше, як захисника від злих сил, а по-друге, як прибічника останніх[57, с.24-29]; тому можемо зробити висновок, що кінь до прийняття християнства мав доволі позитивне значення, а потім в зв’язку з боротьбою двох релігійних систем почав займати не одностайну позицію.

Формування та виділення ролі коня в сприйнятті людей напряму залежить від хронологічного етапу до якого належать представники досліджуваної ойкумени. Але всі етапи прямо або опосередковано впливають на дослідника даної тематики. Неможливо об’єктивно дослідити сприйняття об’єкту в культурно-історичному контексті не звертаючись до всіх періодів його трансформаційних змін.

Горохолинська Ганна Миколаївна

 

Таблиця семантичного тлумачення образу коня

Кінь Значення коня
1 …кони снятся, то это будет какое-то вранье
2 Как мужчине приснится конь, то доброе +
3 а как женщине, – это слабость
4 Как снится, что конь укусит, то это будет какая-то слабость на этого человека
5 Как снятся кони, то болезнь, вы под конем – трагический удар
6 На белом коне ехать верхи – счастье +
7 на буланном – слабость. Белые кони – смерть, худые – болезнь,
8 жирные – здоровье. +
9  Конь гнедой, черный – это болезнь.
10 Покупать коня – новости, ехать верхи – семейное счастье +
11 Вздыбленный конь – ссора
12 Держишь коня за уздечку – опасность
13 Як гарні коні, то ці брехні, хутко пройдуть +
14 коні погані – довго будете возитися з тими брехнями
15 Коні – вітер *
16   Червоні – щасливе кохання, світлі – одруження +
17 Коні на пасовиську – одруження +
18 Коні стають дибки – слава, падають – зміни в житті +
19 В коня переселяется после смерти душа еврея *
20 конь и собака могут видеть смерть: кони при виде её начинают волноваться, беспокоиться… +
21 якщо білий кінь промовить ім’я, то ця людина помре
22 кінь може вказати свому хазяїну коли той помре
23 якщо кінь б’є в конюшні копитом, то хазяїн може скоро померти
24 якщо дівчина опівночі зайде у конюшню і кінь буде їсте сіно або пити воду, то той хлопець якого вона кохає відповість їй взаємністю +
25 1.       конь происходит из чёрта
26 кінь може з’явитися на місці кладу +
27 чорний кінь може допомогти знайти щастя людині +
28 Лошадь это превращённый диявол
29 Лошадь есть оборотень диявола. Лошадь постоянно ест и никогда не наедается.
30 Кінь стає символом ненажерливості
31 як хитрої та розумної тварини +
32 ненажерлива та проклята тварини
33 Коли Бог вигнав Адама з раю, той почав копати землю, а диявол вночі все перегортав. Коли Адам сіяв то, потім запрягся борону волочити, а чорт сів на бороні та сміявся. Тоді Бог наказав янголу перетворити чорта на коня, щоб той допомагав Адаму
34 Поява коня пов’язана безпосередньо з людиною +
35 Кінь пов’язували рухом: як земним, так і небесним +
36 кони…являются выражением идеи движения, и именно движения солнца +
37 на білому коні їздить Свентовіт. +
38 конь одинаково считается детищем Белбога (стихии света) +
39 считается детищем Чернобога ( стихии мрака), причём доброму богу посвящается белый конь, а злому – чёрный… *
40 белые кони передаются в народном воображении богу – солнцу, богу громовику +
41 чёрные же становятся собственностью Стрибога и всех буйных ветров, Стрибожьих внуков

 

Список використаної літератури:

1.Ковалевская В.Б. Конь и всадник (пути и судьбы). [Electronic Resource]. – Access Mode : http://konevodstvo.su/books/item/f00/s00/z0000016/st009.shtml (дата доступа 30.04.2013).

2.Фрезер Дж. Золотая ветвь. [Teкст] / Дж. Фрезер. – М., 2003. – с. 781

3.Словник символів. [Electronic Resource]. – Access Mode : http://ukrlife.org/main/evshan/symbol_k.htm (дата доступа 30.04.2013).

4.Гальковский Н.М. Похоронные обряды. [Electronic Resource]. – Access Mode : http://lib.swarog.ru/books/0source/galk/27.php(дата доступа 30.04.2013).

5.Петрухин В. Я. Конь. [Electronic Resource]. – Access Mode : http://pagan.ru/slowar/viewlink/slowar–k,koner10.php (дата доступа 30.04.2013).

  1. 6. Шевчук О. Великодня веселка / Оксана Шевчук.– К. : Дніпро, 2004.– с.128

40.Журавлев О.П. Животноводство и охота на трипольских поселениях Черкасской области [Electronic Resource]. – Access Mode : http://archaeology.kiev.ua/journal/010101/zhuravlev.htm#top(дата доступа 30.04.2018).

  1. Журавлев О.П. Остеологические материалы из поселения Молюхов Бугор/ О.П. Журавлев, Е.В. Маркова [Electronic Resource]. – Access Mode : http://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Archeology/ArcheolDoslVUkr1996/MoluxivBugor.html

42.Кузьмина Е. Е. Распространение коневодства и культа коня у ираноязычных племен Средней Азии и других народов старого света [Electronic Resource]. – Access Mode : http://kladina.narod.ru/kuzmina/kuzmina.htm(дата доступа 30.04.2013).

43.Витт В.О. Лошадь Древнего Востока. [Electronic Resource]. – Access Mode : https:/ elib.timacad.ru/dl/full/vitt_v.o.pdf (дата доступа 30.04.2018).

44.Гальковский Н.М. Конярство. Борьба христианства с остатками язычества в Древней Руси  [Electronic Resource]. – Access Mode : http://pidruchniki.com/1702102762407/tovaroznavstvo/konyarstvo#11 (дата доступа 30.04.2016).

  1. 4 Карпов О.Ю. Батый [Electronic Resource]. – Access Mode : https://www.rulit.me/series/zhizn-zamechatelnyh-lyudej/batyj-download-free-227115.html

46.Руська Правда [Electronic Resource]. – Access Mode : http://bibliograph.com.ua/rus/3-2.htm(дата доступа 30.04.2013).

47.Толочко А. Краткая редакция правды руской: происхождение текста [Electronic Resource]. – Access Mode : http://history.org.ua/JournALL/ruthenica/ruthenica_2009_suppl2/ruthenica_2009_suppl2.pdf(дата доступа 30.04.2018).

  1. 4 Ключевский В. О. Русская Правда Т. VII.[Electronic Resource]. – Access Mode : http://az.lib.ru/k/kljuchewskij_w_o/text_1887_russkaya_pravda.shtml(дата доступа 30.04.2018).

49.Коневодство в древней Руси  [Electronic Resource]. – Access Mode :: http:////fourhoofs.ru/?r=history&id=6(дата доступа 30.04.2018).

50.Кулінарні смаки українців  [Electronic Resource]. – Access Mode : https://joanerges.livejournal.com/174978.html (дата доступа 30.04.2013).

51.Чим і як харчувались слов’яни у IX—XII ст.? [Electronic Resource]. – Access Mode : http://www.ridnavira.org/index.php/81-svjata-nasha-spadshcina/traditsiji/269-narodna-kulinariya-istorichni-naris(дата доступа 30.04.2013)

52.Народні традиції української національної кухні. [Electronic Resource]. – Access Mode : http://revne-school.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=128:2012-02-21-07-40-18&catid=21:2012-02-07-20-22-06&Itemid=16(дата доступа 30.04.2013).

53.Павуки, очерет і лелеки. Що їли українські селяни у 1932 – 1933 рр  [Electronic Resource]. – Access Mode : http://www.istpravda.com.ua/research/2010/11/24/5936/(дата доступа 30.04.2013).

54.Колин Шульц Употребление в пищу конины может послужить стимулом для экономического роста  [Electronic Resource]. – Access Mode : http://inosmi.ru/europe/20130227/206382252.html(дата доступа 30.04.2013).

55.Шер Я. А. Cемантическая интерпретация древних изображений. Часть II  [Electronic Resource]. – Access Mode : http://www.portal-slovo.ru/art/36142.php?ELEMENT_ID=36142&PAGEN_1=3(дата доступа 30.04.2013).

56.Славянские древности/ под. ред. Толстого, Н. И. – Т.2. – М., 1999. – с. 697.

57.Артюх Л. Конина у системі харчових заборон українців. [Teкст] / Л. Артюх // Народна творчість та етнографія. – 2005. – № 6. – С. 24 – 29.

58.Віллер Е .А. Учение о Едином в античности и средневековье[Teкст] / Е .А.  Віллер. – С.-Петербург, 2002. – с. 667.