Першим кроком стало укладення миру з Тосканою 9 лютого 1795 року. Невдовзі, 17 лютого, Ла-Жонська конвенція забезпечила амністію для повстанців Вандеї, що зменшило внутрішню напруженість. Проте вирішальним дипломатичним досягненням став Базельський мир із Пруссією, укладений у ніч з 5 на 6 квітня.
Цей договір фактично вивів Пруссію з війни. Було встановлено демаркаційну лінію, яка нейтралізувала північну Німеччину, включно з Ганновером. За таємною угодою прусський король погодився припинити підтримку нідерландського штатгальтера Вільгельма V Оранського. Таким чином Франція не лише послабила коаліцію, але й створила умови для подальшого тиску на Нідерланди.
Гаазький договір і колоніальні втрати Нідерландів
Результатом французького тиску став Гаазький мир від 16 травня 1795 року. Сполучені провінції були змушені поступитися Франції стратегічними територіями — лівим берегом Шельди, а також містами Маастрихт і Венло. Крім того, вони вступили в союз із Французькою Республікою та погодилися виплатити значну контрибуцію.
Цей дипломатичний поворот мав далекосяжні наслідки. Ослаблені Нідерланди втратили частину своїх колоній. Велика Британія скористалася ситуацією і захопила Капську провінцію, а згодом — Голландську Гвіану (сучасний Суринам). Таким чином війна набула глобального виміру, охоплюючи не лише Європу, а й колоніальні території.
Другий Базельський мир і суперечки у Франції
22 липня 1795 року Франція уклала ще один важливий договір — Другий Базельський мир із Іспанією. Попри часткові військові втрати в Каталонії, французи зберегли стратегічні позиції та змусили Іспанію поступитися Санто-Домінго.
Однак усередині Франції не було єдності щодо подальшої зовнішньої політики. Дискусія точилася навколо питання: чи варто обмежитися природними кордонами, чи продовжувати експансію. Особливо гостро це питання постало у зв’язку з можливістю миру зі Священною Римською імперією. Імперський сейм був готовий до компромісу за умови відмови Франції від територій на захід від Рейну. Проте анексіоністська партія здобула перевагу, і мир було відхилено.
Війна триває: Австрія, Британія та нові союзи
Попри дипломатичні успіхи, Франція продовжувала воювати з Австрією, Сардинією та Великою Британією. У січні 1795 року Австрія та Росія домовилися про третій поділ Польщі, що змінило баланс сил у Східній Європі. А 20 травня Австрія уклала договір із Британією, отримавши фінансову допомогу для утримання великої армії.
На Рейні французькі війська під командуванням генерала Жана-Батіста Журдана досягли певних успіхів, зокрема захопили Люксембург і переправилися через Рейн. Проте ці досягнення не були закріплені через неузгодженість дій. Генерал Жан-Шарль Пішегрю, який командував сусідньою армією, не підтримав наступ і, як з’ясувалося, перебував у змові з ворогом.
Це призвело до серії поразок. Австрійські війська під командуванням Клерфе та Вурмзера завдали французам ударів під Гохстом і Мангеймом. Французькі армії були змушені відступити, а наприкінці року уклали перемир’я.
Італійський фронт
На південно-східному фронті ситуація складалася інакше. Спочатку австро-сардинські сили мали перевагу, але після миру з Іспанією Франція змогла перекинути додаткові війська до Італії.
Під командуванням генерала Бартелемі Шерера французька армія здобула важливу перемогу в битві при Лоано (23–24 листопада 1795 року). Визначну роль у цьому відіграли генерали П’єр-Франсуа-Шарль Ожеро та Андре Массена. Проте стратегічний шанс розвинути наступ і просунутися до Турина був втрачений.
Іван Гудзенко
