На одному пагорбі жила велика мурашина сім’я. Всі були дуже дружні між собою. Разом стягували прутики, травинки, комашок і всіляку корисну всячину. Працювали плідно. Коли комусь із членів їхньої родини була потрібна допомога, то всі залишали свою роботу і дружно дріботіли своїми ніжками на порятунок, бо розуміли, що разом – виживуть, окремо – загинуть.
Але до одної мурашки закралась підозра – нікому не вірити! Ця думка настирливо влізла в її маленьку голівку так, що Мурашка не завважила, як змінилася.
- Буду сама! – думала. – А то ще обмануть мене, вкрадуть мої травинки, винесуть усе моє майно, а ще чого доброго і нірку відберуть!
Всі йшли до праці, вона ж сиділа і стерегла своє багатство.
- Ходи з нами, – кликали – ми і тобі поможемо.
- Ага – подумала Мурашка — недовірка – Я піду помагати, а все добро залишу без нагляду! Не піду!
Мурашки трудилися цілими днями.
- Їжа закінчилася та й води би випила. – подумала – Ай, якось буду, не залишу без нагляду.
І попри те, що їй було одиноко, уникала товариства і далі. Пройшов місяць. Впала Мурашка із сил. Всі кинулись на поміч: одні відгодували, інші напоїли, ще інші відігріли. Прийшовши до тями, маленька затворниця зрозуміла, як глибоко помилялася. І заплакала від щастя, що має таку велику дружню сім’ю.
«Можливо вас обдурять, якщо ви будете довіряти, але ви будете жити в муках, якщо нікому не будете довіряти».
© Юлія Головчин «Притчі»
Яка твоя реакція?
Радість
0
Щастя
0
Любов
0
Не завдоволений
0
Тупо
0
