Серед його найвпливовіших учителів були такі імениті вчені, як:
- Ахмад ібн Ханбал— засновник ханбалітського мазхабу;
- аль-Бухарі— автор найавторитетнішого збірника хадисів «Сахих аль-Бухарі»;
- Абу Дауд ас-Сіджістані— укладач «Сунану Абу Дауда».
Ці наставники значно вплинули на методологію ат-Тірмізі, зокрема на його підхід до аналізу ланцюгів передачі (існадів).
Наукова спадщина: Al-Jāmiʿ al-ṣaḥīḥ та інші праці
Головна праця ат-Тірмізі — «Al-Jāmiʿ al-ṣaḥīḥ» (також відома як «Сунан ат-Тірмізі») — належить до «Кутуб ас-Сітта» (Шести канонічних збірників хадисів). Її особливість полягає в тому, що вона охоплює не лише правові (фікх) питання, а й:
- богословські аспекти (акіда);
- етичні настанови (адаб);
- оповіді про чудеса та пророчі якості (шамаїль).
Важливим елементом є критичні коментарі автора щодо достовірності окремих хадисів, що робить збірник цінним джерелом для дослідників ісламської традиції.
Окремої уваги заслуговує «Kitāb al-shamāʾil al-Muḥammadiyya» («Книга пророчих якостей»), присвячена детальному опису особистості, звичок та морального образу Пророка Мухаммеда ﷺ. Ця праця стала основою для подальших досліджень у галузі шамаїльної літератури.
Методологія та вплив на хадисознавство
Ат-Тірмізі відомий своєю ретельністю у перевірці існадів (ланцюгів передавачів). Він класифікував хадиси на:
- сахіх(достовірні);
- хасан(добрі, але з менш надійним існадом);
- даїф(слабкі).
Його підхід сприяв розвитку науки про хадиси (ʿилм аль-хадіс) та вплинув на праці пізніших учених, таких як Ібн Хаджар аль-Аскалані та ан-Нававі.
Мухаммад ат-Тірмізі залишив значний слід в ісламській науці, поєднуючи академічну строгість з глибоким аналізом релігійних текстів. Його праці залишаються актуальними джерелами для студіювання Сунни, а внесок у систематизацію хадисів визнається всіма ісламськими школами.
Іван Гудзенко
