Релігійний шлях та пророча діяльність
Про раннє життя Монтана відомо небагато, але вважається, що до навернення в християнство він був священиком східного екстатичного культу Кібели, фрігійської богині родючості. Його релігійна діяльність розпочалася приблизно в 172-173 роках, коли він впав у екстатичний стан і почав пророкувати в Фрігії. Монтан вірив, що він отримав безпосереднє одкровення від Святого Духа, що привело до його провідної ролі в русі.
Монтан став лідером групи, яку згодом стали називати ілюмінатами («просвітленими»). До його найближчих соратників належали пророчиці Прісцилла (або Пріска) і Максимілла. Їхні проповіді супроводжувалися екстатичними станами, глосолалією (говорінням на мовах) та іншими незвичними проявами духовної активності. Ці феномени учасники руху розцінювали як безпосередні оракули Святого Духа.
Есхатологічні переконання та моральні принципи
Однією з ключових ідей монтанізму була віра в наближення кінця світу. Монтан переконував своїх послідовників, що Новий Єрусалим, про який йдеться в Одкровенні Івана, невдовзі з’явиться біля села Пепуза у Фрігії. Це очікування стало підставою для суворої аскези та моральних настанов, що були спрямовані на підготовку до нової епохи та відмову від матеріальних спокус.
Церква жорстко критикувала монтаністський рух за його неортодоксальні практики та неповагу до авторитету єпископів. Рух звинувачували в екстремальних формах духовної експресії, що порушували традиційний порядок християнства.
Вплив та спадщина
Незважаючи на засудження з боку офіційної церкви, монтанізм продовжував існувати в сільських районах Малої Азії. Були виявлені найдавніші християнські написи в долині річки Тембріс у Фрігії, датовані III століттям. Монтаністична церква проіснувала до VIII століття, зберігаючи свою власну ієрархію та обряди.
Найвпливовішою фігурою, яка приєдналася до монтанізму, був Тертуліан, відомий християнський апологет і теолог. У 207 році він перейшов до монтаністів, бачачи в їхньому русі правдиве вираження духовного життя.
Іван Гудзенко
