У досить такому сатиричному варіанті подається життя людини на землі, за гробом, на небесах. Досить в колоритній формі українського господаря змальований персонаж Зевса «А Зевс тоді кружляв сивуху». Зрозуміло, що на Олімпі ніякої сивухи по суті й не було, оскільки боги пили амброзію (нектар безсмертя). А тут як бачимо чітко продемонстрована українська традиційність: сидить господар як глава сім’ї за столом і наливає в чарочку сивуху.
Видно конфлікти, типові для сучасного сьогодення, які переростають у незвичну поведінку: сусідська заздрість, бажання помсти, битва між жінками за чоловіка.
Усе притаманно для українського суспільства XVII –XVIII століття. Котляревський описує славне козацтво під «військом троянським», озброєння і так далі. Усі герої поеми мають традиційний український одяг. Тут чітко прослідковуються військові дії, дотримування застільних, весільних, поховальних обрядів.
Далі йде саме найголовніше — два зовсім віддалені світи: загробний і божественний. І настільки влучно Котляревський описує пекло, в якому бачимо усі покарання грішників: «а брехунів там заставляли лизать гарячих сковород», «попи молитовники ховали, бісились, бігали, скакали», а про віщунів «і вийняв тельбухи з кишками і все як по звіздам віщував».
А що до раю, то тут можна сказати вічне блаженство. Так як в раю не має ні горілки, ні м’ясних страв, а безкінечне щастя вірних, то в поемі усе це досить так виглядає в комедійному жанрі. Тут в раю роздають крила, які допомагають перетнути простір, побути на самоті зі своїми рідними, посидіти, випити не одну чарку з тими, що вже перейшли від загробного життя до вічності.
Людина здатна створити як рай так і пекло у житті, аморальною поведінкою, недооцінкою праці, не догоджанням. Лише сімейна гармонія призводить до утворення того небесного щастя, що називається «раєм». Відчуваєш себе наодинці з долею, майбутнім, цілим світом, поруч з коханою людиною, відданими друзями, люблячими матерями.
Пекло і рай – це два антиподи «Енеїди», так як живши матеріально отримуєш сповна у тій же мірі, яку віддавав. От настільки Котляревський підійшов до цієї важливої проблеми суспільства того часу і відображеної у сучасному світі. Адже з цього світу в загробний людина не може нічого забрати з матеріальних речей, так як залежність від них була досить великою. Бачимо як високі чини отримують те, що насправді заслуговували: за обман, лихварство– розплавлене золото в рот, блуд – вогняне озеро, що кипить димом і сіркою. По правді кажучи звідти ніхто ще не повертався.
І знову людина постає перед вибором: пекло чи рай? Життя чи покарання? Світло чи темрява? Вічність чи покарання?
Суспільство ХХІ століття рано чи пізно має оговтатися і зробити переоцінку свого життя, доки близький є ще час переосмислення етики, моралі, духовності, пізнання Вічного Закону всесвіту. Лише наші вчинки, дії, спрямовані на благий розвиток суспільства будуть високо оцінені, а ми удостоїмося найбільшої нагороди. Зробіть правильний вибір на користь майбутнього цього світу і людства.
Пегас
