Мідраші– літературний жанр юдаїстської гомілетики. Їх вміщує Мішна, Тосефт, Гемара. Маються на увазі зібрані окремі тексти, з включеною біблійною герменевтикою, публічними проповідями, Аггадою, Галахою, які собою утворюють послідовні, аггадичні коментарі біблійних книг.
Існує кілька видів мідрашів:
- аггадичні
- ранні
- середні
- пізні
- антології
- галахічні
- інші
Є припущення, що пасхальна Хаггада, тобто мідраш на книгу Повторення закону дійшов до нашого часу. В аггадичних мідрашах необхідно виділити ранні (аморайські), середні, пізні. Із ранніх аморайських мідрашів золотої епохи збереглися не всі, тільки сім: на книгу Берейшіт, Вайікру, Ейху (Плач)Естер, Шірха Шірім (Пісню Пісень), Рут, Псікту де – рав Кахану. Усі перераховані мідраші містять збірку проповідей, написаних на арамейській мові та івриті. У Вавилонському Талмуді про них невідомо. Час їхнього створення припадає на період V-VI століття. Є два види мідрашів. Перший має екзегетичне спрямування, інший – гомілетичне.
Екзегетичним називаємо такий мідраш, що представлений однією бібілйною книгою, коментуванням віршу, окремих слів у вірші, тоді ж як гомілетичним – збірка проповіді та висловлення якоїсь однієї теми.
Із арабськими завоюваннями 640 року нашої ери жанр, котрий став називатися середнім мідрашем поступово занепадав. Досить сильно вплинули на середній мідраш апокрифи та псевдоепіграфи. Проповіді та аггадичні твори носили демонологічний зміст, не притаманний мідрашу. Виконаний на івриті. Цей період знаменується появою збірника гомілетичного мідраша «Танхума» та екзегетичного «Кохелет Рабба» і «Мідраш Шмуель» (у цьому єдиному мідраші виявляється шанування ранніх пророків). Швише за все у ньому за основу були взяті І, ІІ книга Самуїла, Мідраш Тхіллім (Псалми), Мідраш Мішлей (Притчі), Шмот Рабба (Вихід) і тому подібне.
Жанр пізніш мідрашів датується періодом ХІ-ХІІ століття. З них можна виділити: Аббу Гуріона, Естер, Псалми, а також твори Моше ха-Даршана. У цей порід здійснюється вплив середньовічного івриту.
В антологіях мідрашів зустрічаємо компіляцію різного аггадичного твору ХІІІ століття: Лекаха Тову, Ялкута Шимоні (складений в Німеччині), Ялкута Махірі до різних біблійних частин, мідраш на Тору (в Ємені його уклав Давид бен Амрам Адані), зроблений внесок у розвиток галахічної та аггадичної літератури (більшість матеріалу не збереглося), частіше перебував в Моше Маймоніда.
В галахічні мідраші входили трактати, екзегетика чотирьох книг Тори, зокрема Мехілта раббі Ішмаеля, Сіфра, Сіфрей на Числа та Повторення Закону. В цілому тут мається на увазі збірник барайтів, складений талмудичний іврит. Галлахічні мідраші більш послідовні: вірш-вірш, глава – глава.
До інших мідрашів слід віднести Асерет ха Діброт (Десять заповідей), збірник розповідей, коротких гомілетичних пасажів (VІІ-ХІ ст.) Перший середньовічний твір літературного характеру, де в центрі розміщується розповідний матеріал, а гомілетика підпорядковується.
Оскільки заповідей Десять так само і розповідей. У кожному розділі розповіді стосовно побуту єврея як версія сюжету, присутнього серед інших народів. Збірник слугує більшою відданістю Десятьом Заповідям не так як в Галасі.
Яскравим прикладом жанру середньовічного мідраша слугує Вайїссау. Ведеться мова легендарної війни Якова з синами проти ніневійців та інших. Унікальність твору в тому, що зворотній переклад на івриті грецького і латинського перекладів з тексту єврейського оригіналу (іврит, арамейська), віднесений до епохи, котра стала називатися епохою Другого храму.
Пегас
