Філософія Санкх’ї розгортається навколо ідеї про те, що страждання людини виникає внаслідок ототожнення пуруші з тілами, розумом, емоціями, що є формами прояву пракріті. Це ототожнення — продукт авід’ї (невігластва), яке приховує справжню природу свідомості. Відтак, йога в такій системі мислення виступає шляхом пізнання, очищення й відокремлення суб’єкта від об’єкта, свідомості від матерії, пуруші від пракріті. Не йдеться про знищення пракріті чи боротьбу з нею, а про усвідомлення їхньої відмінності та вихід за межі обумовленого існування.
Роль пуруші та пракріті у процесі звільнення
Пуруша у філософії Санкх’ї є свідком, який не діє, не змінюється, не зазнає кармічного впливу. Вона — чисте світло свідомості, позбавлене будь-якої активності. Натомість пракріті — активна, динамічна сила, що через свої три ґуни (саттва, раджас і тамас) формує увесь світ явищ, включно з тілом і психікою людини. Саме внаслідок присутності пуруші пракріті починає «рухатись» і утворює космос та індивідуальний досвід.
Згідно з Санкх’єю, пуруша потрапляє у рабство через незнання своєї відмінності від пракріті. Цей зв’язок ілюзорний, але має реальні наслідки у вигляді страждань, перероджень та обмежень. Йога, в цьому контексті, є засобом досягнення стану каві та — абсолютної ізоляції пуруші, тобто її повного звільнення від будь-якої участі в дії, розумі, почуттях і тілесності. Цей стан не є злиттям з вищим «Я» чи божеством, як у традиції веданти, а навпаки — поверненням до автентичного, ізольованого буття пуруші.
Звільнення досягається не шляхом втечі від світу, а шляхом глибокого внутрішнього розпізнання механізмів, які породжують прив’язаність. Йогічна дисципліна — це своєрідна феноменологія свідомості, де завдяки медитативному зосередженню людина аналізує та розпізнає структуру власного досвіду, аж доки не усвідомлює того, що суб’єктивність не ототожнюється з об’єктами досвіду.
Підсумовуючи, можна сказати, що філософія Санкх’ї надає йозі не просто метафізичного виправдання, а фундаментального змісту. Вона визначає йогу як методологію абсолютного пізнання, де через самоспоглядання й самоконтроль індивід приходить до усвідомлення себе як пуруші — вільної, не дотичної до страждань, трансцендентної свідомості. Це усвідомлення не є продуктом логіки, а результатом глибокого внутрішнього досвіду, до якого веде цілеспрямована духовна практика. Таким чином, мета йоги згідно з Санкх’єю — це не вдосконалення тіла чи розуму, а радикальне звільнення свідомості від усього, що є несвідомим, минущим і матеріальним.
Іван Гудзенко
