У грецькому перекладі юдейських Писань та в Новому Завіті термін месія був переданий як Христос , що дало початок новому, християнському розумінню ролі Ісуса з Назарету. Для християн це був не лише цар або визволитель, а божественний Спаситель усього людства.
Юдейські джерела та есхатологія
У Єврейській Біблії, яка відповідає християнському Старому Завіту, термін месія не використовується в контексті майбутнього есхатологічного визволителя. Навіть ті уривки, які описують ідеального царя або настання «золотого віку», не містять безпосереднього згадування месії. Проте вже в ранніх етапах ізраїльської державності почали формуватися уявлення про «ідеального царя», які згодом набули месіанських рис. Розчарування в реальних правителях стимулювало перенесення надій на майбутнього ідеального правителя.
Особливого значення месіанська ідеологія набула після Вавилонського вигнання. Тоді зростає очікування постаті, що виведе євреїв з поневолення та відновить Ізраїль у його богом даній величі. Цей «помазанець Господній» мав бути нащадком дому Давида, символом єдності, справедливості та божественної підтримки.
Месіанські уявлення в період римського панування
У період римської окупації месіанські очікування набули особливої ваги. Серед різних юдейських сект з’явилися різні інтерпретації месії: від політичного визволителя до апокаліптичної небесної постаті. Деякі з них вірили, що саме «Син Давидів» очолить повстання, інші покладали надії на містичну істоту «Сина Людського», описаного в книзі пророка Даниїла, який зійде з небес, щоб урятувати праведників.
Таким чином, юдейський месіанізм у цей період перетворюється на складний набір уявлень, які поєднували політичні, духовні й есхатологічні мотиви. Очікування особистого месіянського спасителя стали не лише релігійною темою, а й виразом політичної туги за свободою.
Християнське переосмислення образу месії
Християнство, виникнувши в юдейському контексті, адаптувало та переосмислило уявлення про месію. Ісус з Назарету був проголошений Христом тобто месією, але його місія інтерпретувалася інакше, ніж у традиційному юдаїзмі. Замість очікуваного царя-визволителя, Ісус постав як духовний спаситель, який через страждання, смерть і воскресіння приніс спасіння не лише євреям, а й усім народам.
У результаті цього переосмислення єврейські націоналістичні акценти в терміні «месія» були усунені, а образ Ісуса став втіленням нового, універсального месіанства. Образи «Сина Давидового» і «Сина Людського» синтезувалися в єдину постать, що поєднувала пророцтва, жертовність і божественність.
Месіанізм після руйнування Другого Храму
Руйнування Другого Храму римлянами у 70 році н.е. та подальші переслідування лише посилили есхатологічну спрямованість юдаїзму. Ідея месії стала ще більш важливою в надіях євреїв на визволення та повернення до Сіону. Відтоді майже кожне покоління породжувало своїх месій або лжемесій. Найвідомішим серед них став Шаббетай Цеві у XVII столітті, який був оголошений месією, але пізніше відмовився від юдаїзму, що викликало глибоку кризу в юдейських громадах.
Попри такі розчарування, месіанські надії залишилися важливою частиною юдаїзму. У 13 догматах віри Маймоніда віра в прихід месії посідає важливе місце. Однак модерністські напрями юдаїзму намагаються трактувати месіянізм не як прихід конкретної особи, а як загальне поліпшення світу, що стане можливим завдяки етичному вдосконаленню людства.
Месіанські уявлення в ісламі та інших релігіях
Ідея спасителя, що прийде в останні часи, поширена і в інших релігіях. В ісламі існує образ Махді – «праведного провідника», який з’явиться перед кінцем світу, щоб відновити істинну віру. Особливо важливу роль ця доктрина відіграє в шиїтській теології.
Подібні уявлення існують і в релігіях, що не мають спільного коріння з авраамічними традиціями. У буддизмі Махаяни вірять у прихід майбутнього Будди Майтреї, який зійде з небесної обителі, щоб врятувати людство. У зороастризмі очікують народження сина Зороастра, який має здійснити остаточне очищення світу і воскресіння мертвих.
Месіанство в новітніх релігійних та культурних рухах
У новітній історії з’явилися численні рухи тисячолітнього типу, які в деяких аспектах можна назвати месіанськими. Наприклад, у культах вантажів у Меланезії спостерігалися вірування в магічне повернення багатства через надприродне втручання. Однак ці рухи не завжди пов’язують свої надії з конкретною месіанською постаттю, тому терміни «пророчий», «міленаристський» чи «нативістичний» можуть бути більш точними.
Іван Гудзенко
