Битва під Анкарою та розпад імперії
Поразка османського султана Баязида I у Битві під Анкарою в 1402 році стала одним із найбільших потрясінь для Османської імперії. Тимур (Тамерлан), могутній правитель Центральної Азії, не лише розгромив османську армію, але й відновив незалежність туркменських князівств, які були анексовані османами. Крім того, Тимур розділив османські території між трьома синами Баязида: Мехмедом, Ісою та Сулейманом. Цей розділ призвів до періоду міжусобиць, відомого як «Період Фетрету», який тривав до 1413 року.
Боротьба за владу між синами Баязида
Мехмед I, який правив у Амасії, став одним із головних претендентів на об’єднання османських земель. Його першим кроком була перемога над братом Ісою, який контролював Бурсу. Після захоплення Бурси в 1404–1405 роках Мехмед зосередився на боротьбі з іншим братом, Сулейманом, який правив у Румелії (балканські землі Османської імперії). Для цього він використав іншого брата, Мусу, який спочатку переміг Сулеймана в 1410 році, але згодом оголосив себе султаном у Едірне.
Муса розпочав кампанію з відвоювання османських територій у Румелії, що стало серйозною загрозою для Мехмеда. Однак за підтримки візантійського імператора Мануїла II Палеолога Мехмед зумів перемогти Мусу в 1413 році під Камурлу (Сербія). Ця перемога дозволила Мехмеду проголосити себе єдиним султаном Османської імперії зі столицею в Едірне.
Політика Мехмеда I в Анатолії та на Балканах
Після об’єднання османських територій Мехмед I зосередився на стабілізації імперії. У Анатолії він відновив османський контроль над більшістю західних провінцій і змусив Караманське князівство (зі столицею в Коньї) визнати його владу. Це дозволило відновити вплив османів у регіоні, який був втрачений після поразки під Анкарою.
На Балканах Мехмед проводив політику відносного обмеження, уникаючи масштабних завоювань. Однак він зумів скоротити вплив Валахії, яка стала васалом Османської імперії в 1416 році. Також Мехмед здобув нові території в Албанії (1417) і здійснив низку набігів на Угорщину, що підтвердило османську присутність у регіоні.
Внутрішні виклики та релігійні повстання
Одним із найсерйозніших внутрішніх викликів для Мехмеда I стало соціально-релігійне повстання, інспіроване Бедреддіном, який був головним суддею при Мусі. Повстання, яке почалося в 1416 році, мало широку підтримку серед селянства та деяких релігійних груп. Мехмед зумів придушити це повстання, що дозволило йому зберегти контроль над імперією.
Крім того, Мехмед подолав загрозу з боку самозванця, який видавав себе за його брата Мустафу. Цей інцидент підкреслив важливість легітимності влади в умовах постійних внутрішніх та зовнішніх загроз.
Мехмед I помер 26 травня 1421 року в Едірне, залишивши після себе стабільну та об’єднану Османську імперію. Його правління стало періодом відновлення та консолідації, що дозволило наступникам продовжити експансію імперії. Мехмед I залишається однією з ключових фігур в історії Османської імперії, чиї досягнення мали довгострокові наслідки для розвитку держави.
Іван Гудзенко
