Його праці, зокрема «Есе про дона» (1925), розглядали дар не як просту форму обміну, а як фундаментальну соціальну дію, що пронизує всі рівні людського життя — від економіки до релігії, від права до моралі. Мосс розглядав «дар» як обов’язкову тріаду: дати, прийняти та віддати. Ця формула виявилася універсальною моделлю для аналізу соціальних зв’язків у традиційних суспільствах, а згодом і в модерних контекстах.
Роботи Мосса проклали шлях до таких дослідників, як Клод Леві-Стросс, який черпав натхнення з його компаративного методу, а також Еванс-Прітчард та Редкліфф-Браун, котрі використали його підходи в польовій антропології.
Поза академічним світом Мосс був активним громадським діячем. Його політична позиція вирізнялася соціалістичною етикою та антиколоніальним світоглядом. Він був серед тих інтелектуалів, що підтримували Альфреда Дрейфуса в резонансній справі кінця ХІХ століття. Співпраця з Жаном Жоресом та участь у створенні газети «L’Humanité» підкреслюють прагнення Мосса до перетворення суспільства не лише через теоретичне осмислення, а й через активну участь у соціальних процесах.
Його викладацька діяльність у Школі вищих досліджень та Колеж де Франс перетворювалася на своєрідні лабораторії ідей, де нове покоління інтелектуалів могло вільно дискутувати й творити. Його учні та послідовники продовжили розвивати його концепції, зокрема в рамках структуралістської антропології. Мосс не лише звертався до екзотичних культур, а й висвітлював універсальні механізми людської поведінки, доводячи, що поняття обов’язку, взаємності та честі лежать в основі кожного суспільного ладу.
Навіть після смерті у 1950 році Мосс залишається фігурою, яка не втрачає актуальності.
Іван Гудзенко
