Народився в Сирії в ІV столітті нашої ери. Обирає шлях священика, а пізніше веде усамітнений спосіб життя в горі Тавр, на північний захід від міста Алеппо. Марон був дуже простим, шукаючи присутність Бога у всьому. Через свою діяльність удостоївся святості та дару звершувати чудеса, якими була привернена увага більшості людей та імперії. Близько 405 року нашої ери до нього в листі звернувся святитель Іоанн Златоуст. У листі ним висловлено велику любов та повагу, а також прохання все більше молитися за нього.
Прийнято вважати Марона та Златоуста хорошими приятелями ще з християнського навчального центру в Антіохії – третього міста Римської імперії. Марон робив чернечий напір на духовний та аскетичний аспект. Усе життя Марона пов’язувалося з Богом. У Марона не було розділення фізичного та духовного світу. Перший використовується ним для поглиблення віри та духовного досвіду спілкування з Богом. Звільнення від фізичного світу відбувається завдяки пристрасті та ревності молитви. Вступ у містичний любовний зв’язок з Богом у нього також проявися. Аскетизм Марона продемонстрований досить чітко : життя під відкритим небом, ще й поряд храм, перетворений в церкву.
Не зважаючи на сонце, град, дощ, сніг, араб – відлюдник постійно молиться та займається медитацією. Феодорит Кіррський називав це новим видом аскетизму, який визнаний та поширений в Сирії та Лівані. Феодоритом у праці «Історії релігії» (час написання — 440 р. н. е. ) зазначено щодо п’ятнадцяти чоловіків та трьох жінок, які насамперед дотримувалися практики аскетизму, навчаючись під пильним керівництвом Марона. Не слід забувати і про містицизм Ліванського як новий аскетично-духовний метод, основу котрого той поклав, закликаючи людей в Сирії та по всьому Ліану стати його послідовниками. Крім глибокого духовного та аскетичного життя Марон займався місіонерством, поширюючи Євангеліє, намагаючись проповідувати його зустрічним.
Лікував не лише фізичну, а й духовну хворобу в людях як не християнах так і християнах. Місіонерська діяльність посприяла швидкому відродженню Кафр-Наби, де в сирійських горах побудували вперше християнський храм, що дало поштовх для швидкого навернення в саме християнство, сильний вплив якого подіяв на Ліван. Марон Ліванський помирає в Калоті у 410 році після Різдва Христового. Після смерті подвижника духом вчення були охоплені його учні. Де похований Марон Ліванський й досі не відомо. За деякими джерелами Лівану, особливо ж Ассемані та маронітського єпископа Юсефа ад-Дібса, Марона Ліванського поховали в Артеузі або ж вздовж річки Оронт, згідно твердження єзуїта Ламменса – аскет похований в селищі Бред до північної частини Алеппо. Зв’язок маронітів з Константинополем у ІV столітті нашої ери було втрачено.
Мароніти обрали власного патріарха. В результаті розореного візантійськими військами монастиря на честь Марона, ченцям довелося перебиратися до Лівану. З ХІІ століття мароніти контактують з католицькою церквою, формально підтверджуючи союз з Святим Престолом. У 1736 році відбувся Ліванський собор, на якому Маронітською церквою прийнято звід законів та правил церковного життя.
Марон Ліванський – батько руху духовності та чернецтва, що отримало назву «маронітська церква». Адептом популяризації вчення Марона в Лівані став Авраам Кіррський. Авраамом Кіррським здійснювалося навернення нехристиян. Він познайомив їх з містичним шляхом святого Марона. В описаному Вільгельмом Тірським прибутті в період Хрестових походів є деяка неточність про маронітів, які не насправді були монофелітами, прихильниками Мара Едесського. Така думка є швидше хибною. Мароніти самі доказують про спілкування з Римом. Марон стає відомим завдяки дару зцілення, що отримав від Бога. Вшанування Марона святкують 9 лютого.
Досить довгий час мощі цього святого перебували в абатстві Сассовіно, невеличкому поселені Вольперіно. Відбулося перенесення мощей Марона до соборної церви у Фоліньо. Світова спільнота маронітів нараховує півмільйона людей. Така чисельність спостерігається в країні Ліван. Національним святом у них є день святого Марона Лівійського. Маронітська церква багаточисельна, де тридцять сім відсотків – християни, а сімнадцять – міське населення. Релігійні спільноти зосереджені в таких країнах як Австралія, Аргентина, Бразилія, Єгипет, Ізраїль, Палестина, Йорданія, Канада, Франція, Кіпр, Сирія, США. Маронітська церква очолюється ще з 2011 році Його Блаженством Патріарха Антиохії та Леванту кардинал Бешар Бутрос.
У цьому ж році на зовнішній стіні базиліки святого Петра папою Бенедиктом XVI відкрито статую Марону та передано Апостольське благословення. Висота статуї сягала п’ятнадцяти футів (4,5 метра). Її замовили на прохання іспанського скульптора Марко Дуеньясу. На скульптурі чітко видно святого, що тримає в руках церкву маронітського стилю з написом арабського варіанту «Праведники як фініки процвітуть, і як кедр Ліванський виростуть». Зовнішній периметр святої базиліки був зайнятий останньою нішею. З 2012 року подарували картину Марона в стилі імпресіонізму, ікони. Є ще й зображення сирійського рукопису Раббула, датоване V століттям нашої ери, що містить Розп’яття, ікону «Матір Світла» та євангелістів. З візитом до Національного святилища Непорочного зачаття у місто Вашингтон, округу Колумбія прибув кардинал Дональд Вюрл та офіційно здійснив освячення.
Пегас
