Витоки марксистської естетики
У другій половині XIX – на початку XX століття мислителі намагалися поєднати соціально-економічну теорію Маркса з аналізом природи художньої діяльності. В Англії таку спробу здійснив Вільям Морріс, у Росії — Георгій Плеханов. Його праця «Мистецтво і суспільне життя» (1912) стала однією з перших системних розробок у цій галузі.
Плеханов вважав, що ідеологія «мистецтва заради мистецтва» виникає у періоди соціального занепаду, коли художник і глядач втрачають зв’язок зі своїм середовищем. Опираючись на ідеї Канта і Шиллера, він пояснював походження мистецтва через категорію гри, але підкреслював, що гра невіддільна від праці. У майбутньому, за його баченням, мистецтво революції мало стати вільною діяльністю, де гра і праця знову об’єднаються в гармонійному цілому.
Російська революція і нові естетичні пошуки
Ідеї Плеханова вплинули на культурні дискусії після 1917 року. Свою роль відіграли також формалістична школа критики, представлена раннім Михайлом Бахтіним, та конструктивістські концепції. Конструктивісти розглядали мистецтво як засіб панування людини над матеріалом, як інструмент руйнування традиційних форм підпорядкування.
Проте офіційна культурна політика в СРСР швидко відмовилася від цих експериментів. За правління Сталіна було закріплено доктрину соціалістичного реалізму, яка проголошувала єдиним правильним мистецтвом таке, що реалістично відображає життя і цінності пролетаріату. Усі інші напрями зазнавали цензури та переслідувань.
Центральноєвропейська традиція: Беньямін і Лукач
Подальший розвиток марксистської естетики був тісно пов’язаний із працями двох впливових мислителів Центральної Європи — Вальтера Беньяміна та Дьордя Лукача.
Марксистська естетика справила потужний вплив на мистецтво та гуманітарні науки XX століття. Вона дала інструменти для аналізу зв’язку мистецтва з економічними і політичними структурами, актуалізувала питання ідеології та відчуження. Водночас догматичне закріплення соціалістичного реалізму у радянському контексті значною мірою звузило її можливості, перетворивши творчість на знаряддя державної пропаганди.
Попри це, роботи Плеханова, Беньяміна і Лукача й сьогодні залишаються предметом активних досліджень, а марксистська традиція в естетиці продовжує розвиватися у нових теоретичних напрямках, поєднуючись із культурологією, критичною теорією та постмарксистськими студіями.
Іван Гудзенко
