Гегелівська філософія дала Марксу потужний метод мислення, але водночас поставила проблему: чи може діалектика залишатися прив’язаною до абсолютного духу і ідеалістичної метафізики. Ця напруга визначила подальший розвиток марксистської теорії.
Загальний контекст гегелівської спадщини і післягегелівських інтерпретацій подано у матеріалі про філософію Гегеля та гегельянство,
що дозволяє побачити Маркса як частину ширшої інтелектуальної традиції.
Діалектика у Гегеля: ідеалістичний характер
У Гегеля діалектика є способом саморозгортання абсолютного духу. Суперечності мислення не є випадковими — вони відображають внутрішній рух ідеї, яка через заперечення приходить до вищої форми єдності. Реальність у цій системі має розумний і необхідний характер.
Гегелівська діалектика пояснює розвиток природи, суспільства і культури як прояв логіки ідеї. Історія постає як процес самопізнання духу, у якому свобода поступово реалізується через державу, право і культуру.
Структура цієї системи детально розкрита у статті «Філософська система Гегеля», де показано, як діалектика лежить в основі всіх рівнів гегелівського мислення.
Критика ідеалізму: «поставити діалектику з голови на ноги»
Головним кроком Маркса стало радикальне переосмислення діалектики. Він не відкидає гегелівський метод, але змінює його філософський фундамент. Відоме марксівське формулювання про необхідність «поставити діалектику з голови на ноги» означає відмову від ідеалізму на користь матеріалістичного підходу.
Для Маркса суперечності виникають не в сфері чистого мислення, а в реальних матеріальних відносинах. Діалектика переноситься з логіки ідеї в аналіз економічних, соціальних і класових процесів. Саме суспільна практика стає критерієм істини.
Матеріалістичне розуміння історії
Одним із найважливіших наслідків трансформації діалектики є матеріалістичне розуміння історії. Маркс відмовляється від уявлення про історію як саморозгортання духу і стверджує, що хід історичного розвитку визначається способом виробництва матеріального життя.
Історичні зміни постають як результат суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами. Таким чином, діалектика зберігається, але її рушійною силою стають не ідеї, а матеріальні умови існування суспільства.
Філософія Маркса одночасно є продовженням і запереченням німецького ідеалізму. Вона зберігає діалектичну логіку мислення, але відкидає її метафізичні передумови. Саме тому марксизм не можна зрозуміти без попередньої традиції Канта, Гегеля і їхніх послідовників.
Цей перехід від ідеалізму до матеріалізму означає завершення класичної фази німецької класичної філософії і відкриває нову епоху соціально-критичного мислення.
Перенесення діалектики в матеріальну сферу стало одним із найвпливовіших філософських рішень XIX століття. Воно визначило розвиток марксизму, соціальної теорії та критичної філософії ХХ століття. Діалектика перестає бути спекулятивною схемою і стає інструментом аналізу реальних суспільних процесів.
Іван Гудзенко
