Мані народився у південній Вавилонії (сучасний Ірак) і вважав себе останнім пророком у ряду, що починався з Адама й продовжувався Буддою, Зороастром та Ісусом. У віці 24 років він отримав, за власними словами, небесне одкровення і почав проповідувати нову релігію, яку назвав «Релігією Світла». Мані вважав, що його місія — відновити істинне знання, втрачене попередніми поколіннями. Його життя завершилося трагічно: після переслідувань у Сасанідській імперії його ув’язнили та стратили між 274 і 277 роками.
Місія та поширення вчення
Маніхейська церква від початку мала чітко організовану місіонерську структуру. Сам Мані наполягав на перекладі своїх творів різними мовами, щоб зробити їх доступними для всіх народів. Релігія швидко поширилася із Персії на Захід у Римську імперію, Єгипет, Північну Африку, Галлію та Іспанію. У Північній Африці маніхеєм тимчасово був навіть майбутній християнський отець Августин Блаженний. Проте до кінця V століття маніхейство було майже знищене у Західній Європі внаслідок переслідувань з боку Римської держави та християнської церкви.
На Сході рух продовжував існувати довше. У Персії громади маніхеїв зазнавали жорстоких репресій, але збереглися до X століття, коли мусульманські Аббасиди змусили переселити центр релігії до Самарканду. У VII столітті маніхейство почало проникати далі у Середню Азію та Китай. Уже в 694 році маніхейські місіонери з’явилися при китайському дворі, а в 732 році їм надали свободу віросповідання. У VIII столітті уйгурські правителі прийняли маніхейство як державну релігію, що зберігалася до падіння Уйгурського каганату у 840 році. Попри заборону в Китаї у IX столітті, релігія продовжувала існувати там щонайменше до XIV століття.
Філософські засади і дуалістичне світобачення
У центрі маніхейської доктрини лежить принцип дуалізму вічного протистояння двох начал: Світла і Темряви, Добра і Зла, Духу і Матерії. Цей дуалізм поєднував елементи зороастризму, християнства, буддизму та гностицизму, утворюючи складну космологічну систему. Маніхейство вважало, що людська душа має божественну природу і є частиною царства Світла, але опинилася в полоні матерії, створеної силами Темряви. Мета людини — усвідомити своє походження та повернутися до духовного світу.
Рятівне знання (гнозис) у маніхействі виступало засобом спасіння. Пізнати себе означало усвідомити свою належність до божественного світу, а не до матеріальної оболонки. Такий гностичний підхід робив релігію інтелектуальною і водночас етично вимогливою. У своїй міфології Мані описував три епохи: первісне розділення Світла і Темряви, сучасний стан їхнього змішання та майбутнє очищення, коли первісна гармонія буде відновлена.
Релігійна практика і структура громади
Маніхейська спільнота поділялася на дві групи: обраних та слухачів. Обрані вели суворе аскетичне життя, відмовлялися від володіння, шлюбу, м’яса, вина і землеробства. Слухачі, натомість, підтримували їх матеріально. Така система дозволяла зберігати дисципліну й водночас забезпечувати життєздатність громади.
Основними ритуалами були молитви, піст, милостиня та сповідь. Велике значення надавалося співу гімнів, що славили Світло та очищення душі. Маніхейський канон включав сім священних книг, написаних сирійською мовою самим Мані. Ці тексти вважалися одкровенням і були переведені багатьма мовами. Хоча більшість із них було втрачено в Середньовіччі, частини канону знову відкрили у XX столітті під час археологічних розкопок у Східному Туркестані та Єгипті.
Попри знищення офіційних структур церкви, ідеї маніхейства не зникли. В середньовічній Європі з’явилися рухи, що несли його вплив павлікіани у Вірменії, богоміли в Болгарії, катари у південній Франції. Хоча прямий зв’язок між ними та релігією Мані не доведено, схожість у дуалістичному світогляді та етичному радикалізмі є очевидною.
Мані прагнув створити справді всесвітню релігію, яка б поєднала істини зороастризму, буддизму та християнства. Його спроба побудувати систему, здатну інтегрувати різні духовні традиції, зробила маніхейство однією з найцікавіших релігійних доктрин античного світу.
Іван Гудзенко
