Це одна із частин божественної літургії , яка собою передбачає моральну і духовну підготовку християнина. Чому ця частина отримала назву «оголошених» і взагалі, які особи називалися оголошеними?Як відомо Божественна літургія має своєрідний поділ у процесі звершення богослужіння, проте існувала низка перешкод, що стосувалося питання: які особи мають право входити до релігійної спільноти, бути безпосередніми членами Церкви Христової, приймати участь у богослужінні, чи бути присутніми під час звершення Святої Євхаристії. Таке досить складного характеру питання постає перед Древньою Християнською церквою. Практично Церква як духовна інституція існувати без її членів не може, тому що просвітлювати, навчати, наставляти у християнській вірі по житті, хрестити в ім’я Святої Тройці не було б кого.
Через це й існував спосіб приєднання язичників до лона Церкви. А тому тих осіб, які проходили процес катехизації для того, щоб прийняти безпосередню участь у Таїнстві Хрещення стали називати (що у перекладі з мови койне означає – людину, яка не прийняла Таїнства Хрещення, у церковнослов’янському варіанті це слово звучатиме як «оглашенний», що означає того, хто бажає прийняти Святе Хрещення і навчатися догматам Християнської церкви). Вперше, термін «оголошений» зустрічається у творах святителя Климента, архієпископа Олександрійського, а опис інституту катехуменату – в святителя Іполита Римського. Отець Західної Церкви Тертуліан свідчить про так званих новіціїв (у перекладі з латинської мови novicioli – нові; неосвідчені ), які мали право слухати читання Євангелії, проте у молитві вірних вони участі не брали.
Як тільки закінчувався перший період для новіціїв, відбувалася друга співбесіда, у ході якої оголошеного зараховували до числа electi (в перекладі з латинської — вибрані). Такі кандидати мали право перебувати під час літургії та причасної молитви, на них накладалися певні обов’язки: дотримуватися посту, брати участь у спільних молитвах, які звершуються поза літургією та нічних бдіннях. Увесь процес оголошених тривав близько трьох років, могло бути і його скорочення або продовження при тому випадку, якщо катехуменом було здійснено важкі гріхи.
У ІІ-ІІШ століттях Церква піддавалася постійній атаці зі сторони римської влади, зазнавала утисків з боки держави, римського імператора, піддавалася гонінню, переслідуванню, була охоплена єретичною наукою, бо віро повчальні дискусії вимагали від християн міцності та стійкості, знання своєї віри.
І коли у ІVстолітті християнство у Візантійській імперії стає державною релігією, тоді в Церкву приходить багато язичників. Язичники ще не знали про вчення Ісуса Христа, але поступово почали ставати прозелітами (новонаверненими), брали участь у підготовці до прийняття Таїнства Хрещення. Підготовка оголошених язичників тривала від 1 до 3-х років. Язичники, які вперше приходили до церкви і увірували в Ісуса Христа як істинного Сина Божого, повинні були пройти співбесіду з єпископом або ж іншою особою, призначеною ним від церковного кліру. Це міг бути диякон або ж пресвітер (священик). Оголошені детально розповідали про себе, причини, виявляли намір доброї волі, щоб прийняти таїнство Хрещення.
Єпископ за звичай звертався з маленькою проповіддю до оголошених, акцентуючи особливу свою увагу на таких речах як християнське життя; хто такий християнин; як він повинен себе поводити у християнському житті; чим власне християнство відрізняється від язичництва і інші. Таким чином у Давній Церкві формуються групи оголошених:
1) Ті, що слухають (особи, які уважно слухають і засвоюють Слово Боже)
2) Ті, що каються (зазвичай знаходилися поза церковними вхідними дверима)
3) Оголошені (особи, які мали право перебувати лише у притворі храму)
4) Ті,що плачуть – могли перебувати у правому нефі храму, оплакуючи свої гріхи, а потім отримували благословення єпископа на несення єпитимії (покути за власні гріхи).
Вертаючись до язичників, слід зазначити, що пройшовши певний етап, вони відразу ж були посвячені в оголошених. Обряд посвячення оголошених,особливо на Сході відбувався наступним чином: оголошеному печаттю хреста наносили хресне знамення на чолі і грудях, потім дмухали йому в обличчя, читаючи відповідні молитви з покладанням рук на його голову. Після звершення обряду оголошені могли спокійно долучатись до занять, на яких їм розповідали про Ісуса Христа – Сина Божого; пророків, які передбачали прихід Месії і Спасителя світу; створення світу і задум Божий. Оголошені намагалися поєднувати теорію з практичним життям, у такий спосіб виправляючи своє життя, згідно з християнським духом.
Заняття оголошених відбувалися щоденно, кожного ранку, щоб в деякій мірі,щоб перервати язичницьку традицію відвідування храмів, перше ніж піти на роботу. Їм було дозволено бути присутніми на усіх богослужіннях, виняток становила літургія вірних. До прийняття святого Таїнства Хрещення могли приступити лише ті, хто достатній час провів і перебував у чині оголошених, зумів змінити своє життя, мав свідоцтво вірних про серйозний добрий намір, особисто визнавав віру і не був біснуватим.
Юстин Філософ, який викладав у школі християнське вчення для оголошених, описав у своїй книзі про саму катехизацію (процес, під час якого оголошений проходив усні настанови у християнському житті за вірою): «Хто переконається і повірить, що вчення і слова наші є істинними, і обіцяє, що може жити згідно них, тих навчають, щоб вони з молитвою і постом просили в Бога прощення попередніх гріхів, тому і ми постимось і молимось разом з ними. Потім ми приводимо їх туди, де є вода, вони відроджуються, як і миз вами відродились, тобто омилися водою в ім’я Бога Отця і Владики усього, і нашого Спасителя Ісуса Христа, і Святого Духа».
Юстин Мученик говорить, що людина сама не усвідомлює, що з неї взагалі відбувається, і яка сила є поштовхом, що спричиняє дію сили благодаті Святого Духа під час хрещення на її ж саму. Це не піддавалося жодним законам людської логіки. В процесі сходження благодаті Божої відбувається своєрідний контакт дотику божественної природи до людської, в результаті якого людське тіло і душа, які є вражені первородним гріхом – оновлюються. Результат оновлення людської природи після хрещення називається відродженням у Святому Дусі.
Для оголошених, які готувалися до Хрещення великим привілеєм вважалося вивчення «Символа віри», проте вони не досить добре знали його, і від них цього не вимагалось. Їм необхідно було знати лише дві елементарні речі, про які не розповідали – вчення про Святу Трійцю і Євхаристію. Ті, що готувалися до просвітлення, читали Священну історію (старозавітні священні події: від створення світу до Різдва Ісуса Христа і новозавітні – від Різдва Господа нашого Ісуса Христа і до сьогоднішнього часу).
За життя Кирила, архієпископа Єрусалимського проводилися бесіди для оголошених, які тривали по декілька годин в неділю. Єпископ Кирило проводив акт екзорцизму (заклинання) над тими, що не тільки брали участь у заняттях, а ще й молились, який готував оголошених до обряду так званого «відречення від сатани», що звершувався перед Таїнством Хрещення. Обряд відречення від сатани підкреслював собою розірвання людини з язичницьким минулим і поєднанням в Ісусі Христі – Спасителі, Сині Божім. У наш час до такого явища відносяться досить скептично, для яких «плювати на диявола» виглядає кумедно і незручно, проте язичники ІІ-ІV століття до таких речей ставилися з повним розумінням.
Після прийняття Таїнства Хрещення неофіти слухали повчальну бесіду про введення в Таїнства церкви. Більш глибоко пояснювався смисл Таїнства Хрещення, Миропомазання і Святої Євхаристії. І те, що знали до початку неофіти, про Євхаристію розповідалося вже після їхнього хрещення.
Катехизаторський курс повинні були проводити спеціально підготовлені, благословенні на цю справу особи, необов’язково це можуть бути священики. Відомо, що християнський письменник і до того ж богослов Оріген – учень Климента Олександрійського, який не мав церковного сану, проповідував для оголошених в Олександрійському училищі. Катехизаторами на той час могли бути і жінки,які були поставлені на служіння дияконіс. Дияконіси мали повне право навчати на дому простих сільських жінок чітким церковним правилам, що потрібно відповідати хрещеній,як необхідно жити їй після прийняття Таїнства Хрещення.
Дияконіси виконували лише ті обов’язки, які на них покладала Церква, вони не приймали участь у звершенні Святих таїнств. Інстит дияконіс проіснував аж до VІІІ століття нашої ери, потім зник і був замінений жіночим чернецтвом.
Отже, оголошені мали право слухати Євангеліє, не мали права перебувати з вірними під час звершення літургії, і бути зараховані як повноцінні члени громади Християнської церкви лише після прийняття Святого Таїнства Хрещення. У ньому той, що хрестився оновлював повністю свою людську природу, пошкоджену внаслідок первородного гріха і відроджувався через благодать Святого Духа у новому житті разом з Христом. Ті особи, які вже були охрещені проходили низку підготовчих занять з хрещення, миропомазання, а тоді аж їм розповідали про Таїнство Євхаристії.
Богдан Стрикалюк
Магістр релігієзнавства
