Народжена в Провіденсі (Род-Айленд), Бонтеку отримала художню освіту в Бредфордському молодшому коледжі та Лізі студентів-художників у Нью-Йорку. Навчання у Вільяма Зораха та досвід зварювання в Сковхегані сформували її інтерес до об’ємних форм. Стипендія Фулбрайта (1957–58) дозволила їй вивчати класичні традиції в Римі, що вплинуло на подальше поєднання архаїки та модернізму.
Авангардні експерименти 1960-х
Дебют у галереї Лео Кастеллі (1959) позначив початок робіт із зварної сталі та тканини. Асамбляжі, такі як Untitled (1960), де полотно поєднувалося з металевим каркасом, критики інтерпретували як діалог між живописом і скульптурою. Використання промислових матеріалів (конвеєрні стрічки, мішки) підкреслювало урбаністичний контекст, тоді як «темні отвори» у композиціях стали символом невизначеності.
Проривом став монументальний рельєф для Лінкольн-центру (1964), створений із плексигласу та деталей бомбардувальника. Ця робота, що нагадувала техногенні органи, закріпила її позицію серед другого покоління абстрактних експресіоністів.
Зміна парадигми
Після народження доньки стиль Бонтеку набув ліричності. Серії Fish (1970-ті) із прозорим пластиком імітували рух води, а Flowers використовували відбивні поверхні для гри світла. Політичні алюзії, як у Black Hole (1967), критикували суспільні кризи через метафори природних явищ.
Повернення та визнання
Після дворічної ізоляції ретроспективи 2003–2004 років (Чикаго, Лос-Анджелес, MoMA) відкрили нові сторінки її творчості, зокрема маловідомі роботи 1980–1990-х. Виставка «Уся свобода в кожному сенсі» (MoMA, 2010) підкреслила її вплив на молодых митців, таких як Рейчел Харрісон.
Бонтеку переосмислила роль матеріалу в мистецтві, поєднуючи індустріальність з біологічними мотивами. Її педагогічна діяльність у Бруклінському коледжі (1971–1991) вплинула на розвиток концептуального підходу до скульптури. Сьогодні її роботи зберігаються в Тейт Модерн, Музеї Гуггенхайма та інших провідних інституціях.
Іван Гудзенко
