Надалі Бергер вирішив розвиватися в академічному середовищі Південної Африки, вступивши до Університету Вітватерсранда в Йоганнесбурзі. Там він навчався під керівництвом одного з найавторитетніших палеоантропологів ХХ століття — професора Філіпа В. Тобіаса. У 1994 році Бергер захистив дисертацію й отримав науковий ступінь доктора філософії в галузі палеоантропології, а вже наступного року став постдокторантом у цій же установі, працюючи на кафедрі анатомії та біології людини.
З 1996 по 1997 рік він керував дослідницькою групою палеоантропології в межах Школи анатомічних наук Університету Вітватерсранда. Водночас Лі Бергер зберігав академічні зв’язки зі США, працюючи як ад’юнкт-професор в Університеті Дьюка (1997) та Університеті Арканзасу (1998). Проте наукова та польова робота в Південній Африці стала для нього пріоритетною, і в 1999 році він обійняв посаду директора Відділу палеоантропології при Інституті палеонтології імені Бернарда Прайса.
Основні наукові відкриття та внесок у палеоантропологію
Лі Бергер набув всесвітньої популярності завдяки своєму дослідженню скам’янілих решток ранніх гомінідів. Його наукова робота включала вивчення морфології Australopithecus africanus. Він був серед дослідників, які першими відкрили цей вид у печері Гледісвейл поблизу Стеркфонтейна. Одним із його ранніх наукових проривів була гіпотеза, яку він разом із колегою опублікував у 1995 році, що знаменита «дитина Таунг» (череп A. africanus віком понад 2,3 мільйона років) могла бути вбита не хижаком, як вважалося раніше, а хижим птахом. Ця гіпотеза викликала значний резонанс у науковому світі та стала прикладом міждисциплінарного підходу в палеоантропології.
Найвизначнішим досягненням Бергера стало відкриття Australopithecus sediba — виду гомінідів, які, за припущенням багатьох дослідників, можуть бути перехідною формою між родом австралопітеків і родом Homo. Це відкриття зробило його одним із ключових фігур у сучасній палеоантропології. У 2008 році разом з сином Меттью він виявив скам’янілі рештки цього виду в печерному комплексі Малапа в Південній Африці. Знахідка включала кістки дорослого самця та дитини, що дозволило реконструювати поведінкові та морфологічні риси цього виду.
У 2013 році під керівництвом Бергера була організована ще одна вражаюча експедиція до печери «Зоряна зірка» (Rising Star Cave) в системі печерних формацій поблизу Йоганнесбурга. Там були знайдені численні рештки нового виду — Homo naledi. Цей вид мав комбінацію примітивних та сучасних рис і кинув виклик усталеним уявленням про лінійність еволюції людини.
Публікації, наукова популяризація та пізні роки
Лі Бергер — автор і співавтор десятків наукових статей, публікацій у журналах Science, Nature та інших виданнях. Його наукові результати лягли в основу численних монографій і науково-популярних книг, серед яких найвідоміші — “In the Footsteps of Eve”, “Almost Human: The Astonishing Tale of Homo Naledi and the Discovery That Changed Our Human Story” (2017). Остання книга отримала широке визнання за поєднання наукової точності та доступного стилю.
Бергер активно працює над популяризацією науки. Він неодноразово брав участь у телевізійних проектах National Geographic, де не тільки представляв результати своїх досліджень, але й розповідав про методи сучасної польової палеонтології. З 2004 року він також обіймає посаду доцента з еволюції людини в Інституті еволюції людини при Університеті Вітватерсранда, де займається розвитком громадського розуміння науки.
Іван Гудзенко
