- Легенда про золотого коня.
У Кам’янці-Подільському є місце під назвою Гунські Криниці. Вони цікаві тим, що над цими криницями в небі іноді з’являється золотий кінь. Легенди кажуть, що у давнину місцину захопили гуни. Усе своє золото вони переплавили у великого золотого коня. Роботи виконувалися у яру. Але несподівано в яр стала прибувати вода. Крім того, наближалися римляни, які поверталися з походу на Дакію. Тому гуни відступили, залишивши коня у воді. Саме той кінь, що знаходиться під водою, відображається у небі.
Опис цього золотого коня у легендах схожий на Пегаса – крилатого коня.
Й саме це цікаве. Справа у тому, що у багатьох народів кінь вважався символом Сили, яка з’єднує людину й Абсолют (Великий Дух). Ось подивимося. У давніх слов’ян був золотий кінь, хто з волхвів сідав на цього коня – входив у транс й міг спілкуватися з Богом Родом. Коли настали непрості часи, цього коня сховали. До речі, ентузіасти шукали цього коня навіть у радянські часи, але не знайшли. Біля деяких капищ волхви обов’язково тримали білого коня як символ зв’язку з Вищими Силами.
У ведичній культурі Індії усі річки вважаються такими, що протікають через усі рівні Всесвіту (як би ми сказали зараз – через усі світи Яви, Нави та Прави). Тому у річки кладуть подарунки для богів та духів предків – річка знає, як доставити подарунки у будь-який з світів. Такою властивістю річки наділяє також буддизм, ламаїзм та шаманські світогляди. А ось духи самих річок ведичні тести зображають як коней (!).
У шаманів Азії у давнину були золоті тамги у формі коней. Вважалося, що шаман, який взяв у руку золоту тамгу у формі коня, може спілкуватися з Великим Духом. Легенди кажуть, що усі золоті тамги були заховані власниками у 30-х роках минулого століття у різних країнах Азії.
У шаманів також є магічні жезли з міді та заліза, також у формі коней. Цих коней й досі фіксують у місцевих шаманів численні етнографічні експедиції.
Коні у якості вісників також зображувалися на візерунках скіфів, сарматів, трипільців.
У шаманів бубен – це кінь, який несе їх у трансі крізь Всесвіт. Кілкі на біля шаманських капищ для того, щоб духи могли прив’язувати свої коней, на яких прибули до капища. Ведичні гандхарви (янголи) самі мають крила та подорожують Всесвітом на крилатих конях. Крилатий кінь Лун-Та несе на собі священний камінь Чинтамані.
У гунів кінь був тим самим символом, що й в інших народів, тобто посередником між божественним та фізичним світами. Тому, аналізуючи цю легенду Кам’янці-Подільського, допускаються припущення, що на місці Гунських Криниць у давнину булі значущі святилища, яким були притаманні образи коней. Це цікаво було б дослідити.
- Легенда про ауринію. Колись у Кам’янці-Подільському жила дуже добра дівчина, усім допомагала, до усіх ставилася добре. Всі її поважали. Але з віком вона стала втрачати сили. То звернулася до Вищої Сили, а та перетворила дівчину на квітку ауринії, яка й досі росте на стінах фортеці, й квітки її як сонечко.
- Легенда про золоту карету з османським золотом. Більше 300 років тому, коли османи залишали Поділля, за переказами, золота карета із скарбами впала у річку Смотрич. Місцеві скарбошукачі досліджували місце, але карету не знайшли.
Ця легенда схожа на бушанську легенду про те, що козаки заховали на злитті річок чи то 12 чи то 40 бочок із золотом, й оксанівську легенду про те, що рахман скинув скелю на османський золотий скарб. Легенд про скарби у нашій країні існує дуже багато.
- Легенда про кам’яну підкову. Цікаво те, що легенди повідомляють нам про те, що колись, у дуже давні часи, фортеця була островом на великому озері. Потім озеро пішло під землю, а величезна підкова кам’яних скель залишилась. Ці величезна підкова, на який стоїть Кам’янець-Подільській є оберігом на щастя.
Що я хотів додати відносно цієї легенди. Перше – кам’яна підкова! Як кам’яна підкова величезного небесного коня! Знов фігурує кінь – як символ, що у легендах, що як природне скельне угруповання.
Друге. Колись це був острів. Цікаво легенда відносно острову. Мало хто знає, але дуже давно, ще у 2010 році геологи розповідали дещо схоже, але не відносно Кам’янці-Подільського, а відносно Прикарпаття. Колись, тисячі років тому, у Прикарпатті було величезне озеро. Але стався землетрус, скелі обвалилися, й вода озера зійшла у низини. Але скельна чаша, у якій було озеро, залишилася. Мені запропонували уявити, що озеро не сховалося, а залишилося. Й від Івано-Франківську можна допливти озером до інших поселень. І Івано-Франківськ – порт. Мабуть від цього джерела потім виникла ідея величезного музичного фестивалю на Закарпатті під назвою «Порто Франко». Тут ще доречно згадати легенду про Паннонське море, яке пішло під гори. Це виявилося не такою ж й легендою — доісторичне мілководне море дійсно існувало впродовж епох міоцену та пліоцену у Центральній Європі на території сьогоденної Тисо-Дунайської низовини. Після свого зникнення, Паннонське море залишило по собі 4 кілометри осадових порід.
- Про венеціанське дзеркало. Біля вірменського Ринку розташована будівля колишньої Подільської Духовної Семінарії. Пізніше там розмістили історичний музей. Одним з експонатів музею було венеційське дзеркало. Дзеркало було у золотів рамі та вкрито амальгамою. У венеційських майстрів амальгами мала незвичний хімічний склад, тому ці дзеркала мали незвичні оптичні властивості. Іноді вдень у дзеркала з’являлася якась темна маса, яка потім приймала вигляд юнака. У глибині дзеркала починався шерхіт. Причину появи юнака та шерхіту виявити не змогли, то дзеркало прибрали з експозиції.
До речі, подібних дзеркал багато у замках князів Радзивіллів.
Ось такі найцікавіші легенди. Є й багато інших, невеличких, але наведені у цій статті, на мою думку, найцікавіші й найбільш поширені. І ось, нова розповідь, яку місцеві дослідники хочуть підтвердити, збирають докази. Що це місце колись відвідували Антоній з Клеопатрою. Це цілком може бути – діставалися ж давні єгиптяни порту Тірагет у гирлі Дністра.
А ми будемо слідкувати за новими відкриттями. Думаю, вони ще будуть й дуже цікаві.
Ігор Мехеда
