Легенда про Зелену Свічку безпосередньо пов’язана з дослідженням одеських катакомб. Одеські катакомби – найбільші у світі, їхня довжина оцінюється фахівцями у 2,5 тисячі кілометрів. Але катакомби — хоч і найбільша частина одеських підземель, але далеко не повна, тому що катакомби поєднуються з великою кількістю карстових підземних печер, що мають природне походження.
Досліджено та нанесено на карту лише 300 кілометрів катакомб, решта чекає свого часу.
Більшість катакомб мають вихід на поверхню землі в районі селища Нерубайське Біляївського району Одеської області. Тут є «цивілізовані» входи до підземелля, оформлені в музей, і є багато «диких» входів, які використовують спелеологи.
І в тих, і в інших мені вдалося побувати в 2009-2010 роках.
Але в Нерубайському є і вхід, якого уникають місцеві спелеологи та приватні дослідники, до нього намагаються не входити, і на запитання про нього зустрічаєш повне мовчання гідів. І лише вибрані, сильні духом люди знають туди дорогу.
Все це тому, що хід цей дуже вузький, і, щоб потрапити в систему великих печер, що ховається за ним, потрібно близько семисот метрів повзти вузьким ходом. У цьому ході мандрівника переслідує страх. Навіть багато страхів. Страх, що нема чим дихати, страх застрягти у вузькому ходу, що не вистачить сил доповзти до кінця. Той, хто подолає страх, опиняється у системі печер, серед яких є одна містична.
У ній відбуваються феномени «звукових привидів». Чітко чутно звуки, їх фіксує диктофон. Звук потяга, що рухається. Гудок паровоза. Стук копит коней. Гуркіт коліс карет об бруківку. Сигнали автомобілів. Кроки людей. Звукові привиди зникають та з’являються.
Але лише один раз на тиждень, протягом доби суботи, у печері можна побачити і світлову примару. Його описують як зеленого кольору свічку із зеленим полум’ям. Часто свічка зникає і видно лише полум’я, яке переміщається повітрям у просторі печери. А потім стикається зі стіною і зникає у стіні.
Розповідають, що відважні дослідники печери принесли із собою відеокамеру і їм вдалося зняти зелене полум’я на відео. Потім було підготовлено сюжет, що включає ці зйомки, для телебачення. Але жоден телеканал на той час не взяв сюжету для трансляції. Менеджери телеканалів пояснили це так: на їхню думку, це дуже сакральні речі, і відкривати їх на повний загальний доступ вони вважають зайвим та передчасним.
Також розповідають, що за радянських часів (до другої світової) до печери виявляли інтерес радянські дослідники непізнаного (група Гліба Бокія з НКВС), а під час Другої світової війни вчені з «Аненербе». Саме через «зелену свічку» та «зелене полум’я». Чому це їх так цікавило?
Зелене полум’я займає дуже важливу роль у дослідженні непізнаного.
- Зелений колір (зелений промінь із золотистими вкрапленнями) – колір стихії «час» у ведичних традиціях, на зорі світобудови саме з часу розгорнулися інші стихії світу.
- Світ, де живуть боги — Асгард (в Азії Агартха) — описується як світ, що сяє зеленим сяйвом
- Ще одна теорія — про те, що є паралельний Всесвіт, він зеленого кольору, і точка дотику нашого і паралельного Всесвітів знаходиться в сузір’ї Чаша (яке, в свою чергу, входить до складу сузір’я Діви). До речі, індіанські шамани Мексики (штат Чьяпас), вважають, що наш Всесвіт має бірюзовий колір.
Тому місця, де з’являються зелені свічки та зелене полум’я (а таких місць у різних місцях нашої планети відомі десятки), можуть бути місцем переходу між нашим світом та паралельними світами, або входом до Асгарду.
Саме тому інформація про такі місця збиралася таємними товариствами за всі віки їх існування – і вивчалася – всім хотілося увійти у світ Богів, у паралельний Всесвіт чи навіть – у Сам Промінь Часу.
Як би там не було, але містична печера із зеленою свічкою ще чекає на своїх першовідкривачів. Тут є простір і для спелеологів, і для парапсихологів, і для представників телевізійних каналів, які бажають відкрити своїм глядачам таємниці світу!
А цією статтею я вперше оприлюдню цю легенду у пресі.
Ігор Мехеда
