Алхімія, що передавалася через арабських авторів, серед яких вирізнялися ар-Разі та Джабір ібн Хаян, стала частиною нової інтелектуальної карти латинського світу. На відміну від грецької алхімії, представлена фрагментами у Венеційсько-Паризькому рукописі, арабська традиція мала практичний і системний характер, що сприяло її ширшому засвоєнню в західноєвропейській думці.
Вплив арабських джерел і поява латинської алхімії
Близько 1150 року перекладач Жерар Кремонський у Толедо здійснив один із найвпливовіших перекладацьких проєктів, серед якого були й алхімічні трактати. Це стало точкою відліку для поширення алхімії в латинській Європі. До середини XIII століття алхімія вже стала об’єктом систематичного осмислення про неї писав, зокрема, Вінсент з Бове у своїх енциклопедичних працях.
У другій половині XIII століття алхімія набуває філософського виміру у працях Роджера Бекона та Альберта Великого. У той час ще не існувало окремого слова для позначення хімії як науки, тому алхімія охоплювала широкий спектр знань про природу матерії, її трансформацію та властивості. Бекон розглядав алхімію як універсальну науку про матерію, пов’язану з філософією, фізикою і медициною. Альберт Великий, натомість, інтегрував алхімічні знання в рамки арістотелівської натурфілософії. Вони вперше підходили до явищ зміни речовин не лише з містичної, а й із наукової точки зору.
Поширення алхімії в Європі супроводжувалося зростанням інтересу до теми трансмутації металів, зокрема перетворення неблагородних металів на золото. Ця ідея, успадкована від арабських авторів, швидко стала центральною у більшості європейських алхімічних текстів. Уже до середини XIV століття алхімічна література широко розповсюджувалася в монастирях, де її активно переписували.
Алхімія як особистий досвід: приклад Ніколя Фламеля
У XIV столітті алхімія перестає бути лише теоретичною дисципліною. У творах з’являється елемент автобіографічного досвіду, що підкреслює містичний і практичний характер пошуків алхіміків. Одним із найвідоміших представників цього типу мислення став паризький нотаріус Ніколя Фламель (1330–1418).
Фламель стверджував, що йому наснилася загадкова книга, яку він згодом дійсно знайшов, а розшифрувати зміг лише за допомогою юдейського вченого, обізнаного в кабалі. У 1382 році він заявив, що здійснив «Велику справу» тобто добув філософський камінь і отримав золото з неблагородного металу. Хоча достовірність цієї історії залишається предметом дискусій, документально підтверджено, що Фламель розбагатів і зробив щедрі пожертви на релігійні й благодійні цілі.
Латинська алхімія стала містком між арабською наукою і європейським природознавством. Вона трансформувала уявлення про природу речовин, стимулювала розвиток експериментального методу та підготувала ґрунт для становлення хімії як окремої науки в подальші століття.
Іван Гудзенко
