У період бронзової доби територія Придунав’я перетворилася на важливий культурний осередок, де відбувався активний розвиток землеробства, ремесел і торгівлі. Особливої уваги заслуговує культура придунайських племен, що залишила по собі численні археологічні свідчення — від залишків жител до виробів із бронзи. Характерною формою поселень цього часу стали селища-террамари — компактні групи дерев’яних хатин, збудованих на настилах із паль, переважно в долинах річок Сави, Тиси, Драви та Дунаю. Ці поселення були укріплені ровами й валами, що вказує на потребу в захисті та високий рівень організації.
У болотистих відкладеннях цих долин збереглася велика кількість предметів побуту, знарядь праці, ювелірних виробів та форм для лиття. Серед найцікавіших знахідок — серпи й форми для їх виготовлення, які підтверджують важливу роль землеробства в господарстві тогочасного населення. Також знайдено вудила, що свідчать про використання коня як в’ючної тварини вже у другій половині II тис. до н.е. Це було важливим етапом у розвитку транспорту і сільського господарства.
Значну роль у розвитку придунайських культур відігравала торгівля. З Прибалтики сюди потрапляв бурштин, з регіонів Східного Середземномор’я — прикраси й намиста. Це свідчить про широкі культурні контакти та інтеграцію регіону до давньоєвропейських торговельних мереж.
Подібна культура існувала й у Північній Італії, зокрема в долині річки По, де археологи виявили численні сліди землеробської діяльності. Зображення плуга на скелях Італійських Альп підтверджує, що плуг використовували як у Північній Італії, так і в середній течії Дунаю. Це вказує не лише на схожість технічних досягнень, але й на тісні культурні зв’язки. Висока подібність у культурі та господарстві обох регіонів дозволяє припускати їхню спільну етнокультурну основу — ймовірно, вони належали до індоєвропейських племен, зокрема до іллірійців. Ця етнічна спільнота займала території між долиною річки Дунаєм і західними Балканами.
Особливою сторінкою історії бронзової доби став розвиток бронзоливарного виробництва в середньодунайському регіоні, особливо на території сучасної Угорщини. Уже на початку II тис. до н.е. тут виготовляли високоякісну зброю — кинджали, сокири, обухи. Контакти з крито-мікенською культурою у середині II тис. до н.е. сприяли справжньому розквіту бронзоливарної справи. Місцеві майстри досягли високого рівня техніки лиття та декорування. Їхні вироби — ножі, мечі, прикраси з тонкою гравіровкою — широко експортувалися в інші регіони Європи, що робить Придунав’я важливим центром розповсюдження культурних і технологічних досягнень.
Таким чином, культура бронзової доби в Придунав’ї та Північній Італії є прикладом високого рівня господарського розвитку, технологічних інновацій і тісних культурних зв’язків між народами давньої Європи.
Іван Гудзенко
