Формування стилю відбувалося під впливом кількох ключових чинників. Пікассо та Брак уважно вивчали спадщину Поля Сезанна, який прагнув передати складні просторові структури через колір і геометричні форми. Його пейзажі надихнули художників на пошук нових композиційних принципів.
Помітний вплив мало і африканське мистецтво, зокрема маски та дерев’яна пластика. Їхня узагальненість форм, ритміка площин та умовність зображення спонукали Пікассо до експериментів з деформацією фігури. У «Авіньйонських панночках» (1907) з’являється новий тип зображення: фрагментовані, ламані форми, що закладають основу кубістичної мови.
Назву новому напряму дав критик Луї Восель. Він описав картину Брака «Будинки в Л’Естаку» (1908) як «складену з маленьких кубів». Хоча вислів був глузливим, саме він визначив термін, який закріпився за рухом.
Аналітичний кубізм (1910–1912)
Цей етап характеризується глибоким розчленуванням форми. Пікассо та Брак працювали настільки близько, що їхні твори періоду майже не розрізняються. Об’єкти на полотнах поступово втрачають впізнаваність. Художники аналізують форму з багатьох ракурсів, перетворюючи її на систему прозорих та непрозорих площин.
Для аналітичного кубізму характерні:
- майже монохроматична палітра (коричневі, сірі, кремові, зеленуваті, синюваті тони);
- домінування прямолінійних конструкцій;
- ущільнення композиції в центрі з розширенням до країв;
- зображення численних ракурсів в межах одного об’єкта;
- поєднання живописних елементів з літерами та символами.
Серед характерних робіт — «Дівчина з мандоліною» (1910) та «Портрет Амбруаза Воллара» (1909–1910). Образи музичних інструментів, склянок, газет, пляшок та людських фігур у цей період стають улюбленими мотивами художників.
Синтетичний кубізм (з 1912 року)
Після 1912 року кубізм переходить до нової фази. Синтетичний кубізм орієнтується не на аналіз, а на узагальнення. Форми стають більшими й декоративнішими, композиції — легшими для сприйняття. Колір повертається як повноцінний засіб виразності.
Найважливішою новацією цього етапу стає колаж. Художники вводять у картину газетні вирізки, обгортки від тютюну, фрагменти шпалер, поєднуючи їх з намальованими елементами. Контраст фактур підкреслює питання реальності та ілюзії, привертаючи увагу до умовності художнього простору.
Синтетичний кубізм значно розширює межі руху й робить його одним із провідних напрямів європейського авангарду.
Розвиток і поширення кубізму
Хоча Пікассо та Брак були засновниками стилю, кубізм швидко став міжнародним явищем. До нього долучилися:
- Фернан Леже
- Жуан Гріс
- Робер та Соня Делоне
- Роже де ла Френе
- Альбер Глез
- Жан Мецінже
- Марсель Дюшан
Хуан Гріс, зокрема, створив власну інтерпретацію кубістичної мови, поєднавши строгість конструкції з яскравими кольорами, що бачимо у його роботі «Сонячна шторка» (1914).
Вплив на скульптуру та архітектуру
Кубізм не обмежився живописом. Скульптори Олександр Архипенко, Раймон Дюшан-Війон і Жак Ліпшіц розвинули тривимірні інтерпретації кубістичних принципів. Їхні роботи демонструють фрагментацію форми та взаємодію об’ємів, характерні для живописного кубізму.
В архітектурі кубістична естетика пов’язана зі швейцарським архітектором Ле Корбюзьє. У проєктах 1920-х років він застосував ідеї простоти форм, геометризації та функціонального підходу, що відповідали кубістичному баченню простору.
Кубізм змінив природу європейського мистецтва. Він поставив під сумнів уявлення про картину як вікно у світ і утвердив автономію художнього простору. Його методи вплинули на формування модернізму, зокрема на футуризм, конструктивізм, абстракціонізм і навіть дизайн та архітектуру.
Іван Гудзенко
