У релігійних текстах Хеттської імперії, що існувала приблизно між 1400 і 1190 роками до нашої ери, ім’я Кубаби фігурує нечасто, і здебільшого вона згадується в контексті хурритських божеств, що інтегрувалися до хеттського релігійного пантеону. Її участь у ритуалах має допоміжний характер, і натякає на її периферійний статус у панхеттському богослов’ї. Проте з падінням Хеттської імперії наприкінці XII століття до нашої ери, відбувається цікаве культурне явище: культ Кубаби не лише зберігається, а й починає поширюватися західніше — в регіоні Кілікії, а також на північ — до берегів річки Галіс (сучасної Кизил-Ірмак). У межах неохеттських держав вона посідає центральне місце серед культових божеств, іноді навіть виступаючи як головна богиня царства.
Особливості іконографії Кубаби дозволяють реконструювати специфічне сприйняття цієї богині у давньосхідному світі. Її зазвичай зображали як величну жіночу постать, загорнуту в довгий накид, що підкреслював її гідність та ритуальну чистоту. Кубаба зображувалася у позі сидіння або стояння, часто з дзеркалом у руці — символом самоспоглядання, краси, можливо, і пророчих властивостей. Ця деталь має значення не лише естетичне, а й сакральне, адже відображення в дзеркалі у багатьох стародавніх культурах асоціювалося з божественним об’явленням або доступом до невидимого світу.
Варто також звернути увагу на зв’язок між Кубабою та фригійською богинею Кібелою (у грецькому варіанті — Кібеба), яка згодом набуває великого значення в елліністичному світі. Попри подібність у назвах, дослідники вказують на суттєві відмінності між цими двома богинями. Кібела у фригійському контексті постає як велика мати, богиня родючості, природних стихій і космічного порядку. Натомість Кубаба в Каркеміші зберігає риси захисниці царства, законності та жіночої мудрості, не перетворюючись на символ вселенського материнства. Історична плутанина між цими двома божествами ілюструє складний процес трансформації міфологічних образів при культурному запозиченні і розширенні сфер впливу.
Символічна еволюція Кубаби від регіональної покровительки до об’єкта міжкультурного поклоніння свідчить про динаміку релігійних систем доби залізного віку. Її культ, вкорінений у конкретному політичному контексті (Каркеміш був важливим центром не лише релігії, а й влади), зумів подолати обмеження географії завдяки гнучкості і багатозначності її образу. В цьому полягає універсальний механізм виживання і трансформації давньосхідних божеств у межах наступних імперій та цивілізацій. Кубаба є прикладом того, як окреме місто могло створити богиню, яка з часом перетворювалася на могутній культурний архетип, відомий далеко за межами первісного середовища.
Іван Гудзенко
